В результаті збройного конфлікту на Сході України та анексії Криму в країні склалася нерівномірна ситуація з правами людини. Тут утворилися чотири різні зони, чотири правові реальності: основна частина України, непідконтрольні території Донецької та Луганської областей, «сіра зона» та Кримський півострів — і в кожній із них люди вимушені стикатися з різними формами дискримінації. Про ситуацію з правами людини та основні дискриміновані групи в цих реальностях під час прес-конференції «Права людини в Україні в 2017 році: основні тенденції» розповіли директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, голова громадського Комітету захисту конституційних прав та свобод громадян Микола Козирєв та керівник адвокаційного центру Української Гельсінської спілки з прав людини Борис Захаров.

За словами правозахисників, ситуація з дотриманням прав людини та основоположними свободами в 2017 році у порівнянні з 2016 суттєво погіршилася. При тому, що у 2016 вона погіршилась у порівнянні з 2015. Що стосується підконтрольної Україні території, за словами Євгена Захарова, головними стали порушення економічних та соціальних прав людей. Різке зростання цін на продукти, ліки, комунальні послуги і щорічне скорочення соціальних програм поставило велику частину населення на межу бідності. Згідно з приведеними даними, відносна бідність у країні сягнула 23%. Це особливо позначається на категоріях населення, які повністю перебувають на утримані держави. Так, середній розмір фінансування одного засудженого на день складає 9 грн. 50 коп., а на харчування дорослої психічно хворої людини виділяється 8 грн. на день. Водночас рівень економічної нерівності населення, тобто розрив між доходами бідних і багатих, продовжує зростати. «Кореляція між порушеннями прав людини і спадом економіки є цілком очевидною», — заявив Микола Козирєв.

Найбільшим порушником прав людини у 2017 році на підконтрольній території правозахисники називають Службу безпеки України. СБУ широко використовує практику викрадення людей, утримання їх у незаконно створених службою місцях позбавлення волі, і застосовує до затриманих тортури з метою отримання зізнань чи примушення до співпраці. Законопроект №6521, поданий урядом в травні цього року, красномовно свідчить про намагання легалізувати подібні практики.

СБУ використовує практику насильницьких зникнень для поповнення «обмінного фонду». Наразі у Харківської правозахисної групи є близько десятка звернень від людей, чиї родичі чи знайомі безслідно зникли. Але насправді, за словами Євгена Захарова, ця цифра значно більша, адже люди бояться скаржитися на СБУ і живуть в атмосфері страху. Тому навіть благородна мета обміну заручниками, на думку правозахисника, не виправдовує такого брутального порушення прав людини та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. «Баланс між свободою і безпекою остаточно змістився в сторону безпеки», — резюмував Євген Захаров.

За словами Миколи Козирєва, котрий і сам був змушений залишити Луганськ, політичні події після Майдану утворили кілька абсолютно нових соціальних прошарків, що стикнулися з систематичним порушенням їхніх прав. Зокрема, це переселенці з Донбасу — при чому як ті, хто переїхав на територію України, так і ті, хто зареєструвався, але постійно проживає на непідконтрольній території. Ці люди випали з попереднього соціального контексту, але так і не змогли отримати допомогу від держави для інституціональної інтеграції в нові громади. Державні інститути, особливо у сфері зайнятості, соціальних та адміністративних послуг, а також місцеве самоврядування виявилися до цього абсолютно не готовими, тож переселенці перетворилися у системно дискриміновану групу.

Серйозно порушуються права не лише переселенців, а й біженців. Нині в Україні діє операція «Мігрант», у рамках якої багатьох шукачів притулку примусово повертають у країни прибуття. Це супроводжується грубими порушеннями їхніх прав. Крім того, є низка одіозних справ про екстрадицію. Три з них стосуються журналістів із середньоазійських країн, яких переслідують диктатури. Проте це не заважає українським правоохоронцям співпрацювати зі спецслужбами цих країн, відмовляючи опозиційним журналістам у праві на притулок. Така сама ситуація і з мешканцями Північного Кавказу, яких розшукує Російська Федерація. Харківська правозахисна група зараз веде 7 таких справ, абсолютно аналогічних переслідуванню кримськотатарських мусульман у Криму. «Тільки тут наша держава говорить, що це злочинці, яких треба видати Російській Федерації, а в ситуації з мусульманами в Криму вона говорить, що це політичні переслідування», — каже Борис Захаров. Примусове повернення також часто супроводжується викраденнями. Минулого року була викрадена Амінат Бабаєва, а в цьому році — Володимир Єгоров. Таким самим чином були викрадені та повернені на територію Грузії сім громадян цієї країни, шість із яких брали участь у війні на Сході України, а сьомий — журналіст.

За словами правозахисників, значно гірша ситуація з дотриманням прав людини, ніж у більшості регіонів України, склалася у непідконтрольній частині Донбасу. На території самопроголошених республік фактично неможливо реалізовувати політичні та громадянські права, а місця для висловлювання альтернативних поглядів просто не існує. Дії місцевої «народної міліції» ніяк не контролює громадськість, і поскаржитися на свавілля «міліціонерів» нікуди. Тут також процвітають викрадення та переслідування незгодних навіть за висловлювання в інтернеті, що супроводжується звинуваченнями в екстремізмі, державній зраді, шпигунстві та інших злочинах.

Також на територіях ЛНР і ДНР масово порушуються соціально-економічні права, тому життя тут важче, ніж на контрольованій території. Безробіття, за словами учасників конференції, місцями сягає 70%, ціни на основні товари вищі, ніж на решті території України, а пенсія і зарплатня — нижчі. Тож окремі вразливі групи населення, такі як пенсіонери, інваліди, багатодітні родини чи одинокі матері, нерідко виживають виключно завдяки благодійній допомозі.

Третьою окремою реальністю є реальність людей, що потрапили у так звану «сіру зону» — територію, на якій жодна з воюючих сторін не спромоглася встановити свій повний контроль. Тут кожної ночі можна очікувати обстрілів, поранень чи жертв, тому люди живуть одним днем. Умови проживання жахливі: не всюди є опалення, газопостачання, вода, а в деяких населених пунктах не лишилося жодного непошкодженого будинку. Тому люди у «сірій зоні», за словами Євгена Захарова, сподіваються на якомога швидше закінчення війни, яка, проте, все триває і триває.

До четвертої правової реальності правозахисники відносять ситуацію в анексованому Криму. «Створення атмосфери безсилля, страху і безнадії. Терор проти інакодумців. Воєнні злочини. Порушення прав і свобод. Презирство до людської гідності. Тотальна пропаганда. Ось це ситуація в Криму», — розповідає Борис Захаров. Головними об’єктами репресій на півострові стали представники кримськотатарського народу, проти яких проводиться політика примусу до депортації. Позбавлена можливості займатися політичною чи журналістською діяльністю, еліта змушена виїжджати. Також відбувається системний тиск на мусульман, а такі організації як Хізб ут-Тахрір, Табліг Джамаат та навіть Меджліс кримськотатарського народу визнані екстремістськими угрупованнями. Позитивними новинами цього року можна вважати звільнення двох політв’язнів — Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова, але загальна ситуація лишається жахливою. У російських тюрмах досі сидять 59 політв’язнів, 39 із яких перебувають на території Кримського півострова, а 20 вивезені в Російську Федерацію.

На жаль, внутрішніх переселенців з Криму дискримінує і українська держава. Прикладом може бути постанова №1051 про заборону ввезення окремих товарів із території півострова чи неповернення кримчанам банківських депозитів.

Тенденція до погіршення ситуації з правами людини, як вважає Борис Захаров, не є унікальним українським явищем: її можна спостерігати майже по всьому світу. Такі самі тенденції помітні як у наших безпосередніх сусідів — Польщі, Угорщині, так і в країнах Західної Європи та США. В Україні ж дедалі більше людей виправдовують насильство, як інструмент здійснення правосуддя і стають глухими до людського болю. Але ця тенденція в результаті несе загрозу кожній людині. «Ми маємо зупинити деградацію людини та соціальних інститутів», — закликають правозахисники.

Фото: Макс Левін для LB.ua

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.