10 грудня прем’єр-міністр Іраку офіційно проголосив остаточну перемогу в країні над найрадикальнішою терористичною організацією сучасності «Ісламською державою». Цей конфлікт, якщо враховувати попередників ІД (ІДІЛ, ІДІ, Рада моджахедів, Група єдинобожжя та джихаду) триває з 2003 року. Його учасники змінювали назви, склад, керівників, тактику на полі бою, але сама війна тривала безперервно з перших днів вторгнення американської армії та до сьогодні.

Війна в Іраку проти ІД викликала неабиякий інтерес у всьому світі, в тому числі і в Україні. Однак написаного про Мосул в українському інформаційному просторі, на мій погляд, замало, враховуючи наявність в Україні схожої проблеми — окупованого міста-мільйонника. Взагалі історія конфлікту в Іраку має багато схожого з ситуацією на Донбасі. Це і схожий історичний досвід країн (і Ірак, і Україна в різний час пережили трагічний досвід колоніалізму, громадянських війн, окупації та диктатури). Схожі характеристики країн — як, наприклад, площа території (Ірак — 437 тис. кв. км, Україна після 2014 — 557 тис. кв. км), кількість населення (Ірак — 37 млн. осіб, Україна — 45 млн. осіб), внутрішні національні, релігійні та політичні протиріччя.

В обох країнах існує сепаратизм та сусіди, які шукають вдалого моменту для того, щоб цей сепаратизм використати у власних інтересах. На внутрішню політику як Іраку, так і України величезний вплив мають колишні імперії (Іран та Росія), які, страждаючи від геополітичного фантомного болю, мріють збільшити власну територію за рахунок послабленого сусіда. Більше того, конфлікт в Іраку, війна з терористами з ІД має прямий стосунок до України. Це і через наших громадян, які воювали на боці терористів (у 2016 році їх було понад 50), і через осередки ІД в Україні, і через участь нашої країни в Глобальній коаліції з боротьби проти ІД.  

Але головне, що має спонукати нас приділяти більше уваги конфлікту в Іраку — це операція в Мосулі. Мосул — місто-мільйонник, яке в 2014 році захопили терористи «Ісламської держави». В Україні того ж року до рук сепаратистів потрапляє Донецьк.

Що продемонструвала операція в Мосулі

Битва за  Мосул стала, мабуть, наймасштабнішою операцією зі звільнення міста у наші часи.  130–135 тис. бійців — приблизно стільки уряд Іраку мобілізував для операції1. У ході тривалих політичних перемовин Багдаду вдалося об’єднати для спільної мети різні політичні сили та групи інтересів. Для звільнення Мосулу забули на якийсь час про сепаратизм та самовільне захоплення Кіркука курдами, про провокації Муктади ас-Садра2 та колишні обра́зи лідерів сунітських політичних сил. Усе це для того, щоб очистити Мосул та його околиці від кількох тисяч бійців «Ісламської держави» (від 3 до 10 тис. осіб).

Mosul forces

Зробити це було дуже важко. Не так через підготовку ІД до оборони, як через сотні тисяч мешканців, які залишалися жити в Мосулі. Планувати операцію такого масштабу іракським військовим активно допомагали спеціалісти коаліції. Взагалі роль коаліції, особливо американців, в битві за Мосул величезна. Авіація коаліції працювала постійно, наносячи удари та передаючи розвіддані штабу операції. Артилеристи, спецпризначенці, логісти, медики, інженери — сотні солдат США, Великобританії, Франції, Нової Зеландії та інших країн безпосередньо на полі бою вирішували критично важливі завдання.

Підготовка

Важливо зазначити, що готуватися до операції в Мосулі влада Іраку почала майже одразу після його захоплення ІД. З серпня 2014 року авіація коаліції почала наносити авіаудари по ІД, в тому числі і в Мосулі. В лютому 2015 року почалися перші приготування до наземної операції. До жовтня 2016 року бійці курдської Пешмерга здійснили кілька наступів на околиці міста (Сінджар та район міста Кайара). У червні іракська армія розпочала операцію зі звільнення південного плацдарму для подальшого наступу на Мосул. Весь цей час, з осені 2014 і до жовтня 2016 року, в країні не припинялися бойові дії. ІД комбінували терористичні атаки з повномасштабними наступальними операціями. У відповідь урядові сили шмат за шматом відвойовували втрачене в 2014 році.

Мета і завдання операції

Метою битви за Мосул було звільнити місто і всю провінцію Ніневія від ІД. Паралельно коаліція ставила перед силами наступу завдання не допустити вихід із міста іноземних добровольців ІД, які, потрапивши додому, могли стати проблемою для місцевих спецслужб. Для успішного виконання операції уряд та військове командування операції мало виконати такі завдання:

Звільнення плацдарму для наступу на Мосул. Цим плацдармом стало місто Кайара на півдні (60 км від Мосула) із відповідною авіабазою, яка мала центральне значення для підтримки наступальних дій, та місто Хазар (на схід від Мосула).

Концентрація сил на кількох напрямках. Для наступу на місто уряд та командування зробили вибір на користь удару одразу з кількох напрямів. Всього на початковому етапі наступ ішов з двох основних напрямків: південного та східного. Пізніше був відкритий північно-східний напрямок на місто Башика силами Пешмерга.

Блокада східної частини Мосула. Розрізаний рікою на дві частини Мосул вирішили звільняти поступово. Спочатку східну частину, а потім західну. Вже після початку наступу, стикнувшись із високою мобільністю противника, який вільно перекидав підкріплення із західної частини міста, урядові сили вирішили блокувати східний Мосул. Для цього авіація коаліції ударами зруйнувала всі п’ять основних мостів через Тигр.  

Прорив зовнішньої лінії оборони противника та входження в межі міста. Противник при обороні Мосула використовував стаціонарну, добре підготовлену зовнішню лінію оборони. Цю лінію утворювали зв’язані лініями комунікацій населені пункти на кордоні міста. Кожний такий населений пункт був обладнаний як незалежна, укріплена точка з мережею тунелів, складами і позиціями для протитанкових розрахунків. На кордоні з міською забудовою ІД побудували земляний насип і рів, який додатково заблокували бетонними блоками, сміттям, автомобілями та іншим. По периметру були обладнані позиції, які прикривали коридори стрілецьким, мінометним і артилерійським вогнем. Особливо небезпечними для сил наступу стали дії протитанкових розрахунків ІД на зовнішній лінії оборони і на підступах до околиць міста. Для атак бійці ІД використовували керовані протитанкові ракети, що дозволяли атакувати бронетехніку противника в колонах на віддаленій відстані. Ці дії були настільки успішні, що змусили сили наступу відмовитися від широкого використання танків у колонах при наближенні до межі міста. Зовнішню лінію оборони вдалося прорвати силами спецпризначенців (легендарна «Золота дивізія») та завдяки постійній роботі авіації.

Карта міста Мосул та розташування сил станом на листопад 2016 року. Джерело: Phys.org

Карта міста Мосул та розташування сил станом на листопад 2016 року. Джерело: Phys.org

Звільнення, зачистка та контроль над районами в місті. Це була найбільш складна та небезпечна частина операції. Вступивши в щільно забудовану територію міста, урядові сили стикалися з основними силами оборони противника: смертниками, мобільними групами, які пересувалися через приховані лінії комунікації, бойовими дронами, замінованими авто тощо. Крім того, десятки тисяч цивільних у пошуках коридору для евакуації сунули прямо назустріч силам наступу. Навіть звільнивши район, урядові сили наражалися на небезпеку контратаки як ззовні, так і зсередини звільненої території. Залишаючи територію, сили ІД зберігали прихильників, які через певний час активізували свою діяльність у тилу урядових сил. Бої за східну частину міста тривали чотири місяці. Вирішальними факторами успішного завершення операції в східному Мосулі військові назвали щільну й тісну координацію між різними підрозділами, що дозволяла їм атакувати противника одночасно з різних напрямків, нічні рейди спеціальних сил, у ході яких арештовували або ліквідовували командирів ІД і захоплювали важливі райони та будинки, а також нанесення точних авіаударів по лініях постачання противника.

Звільнення західної частини Мосула. Першим завданням на шляху звільнення західного Мосула була підготовка та нанесення несподіваного удару з неочікуваного для противника напрямку. Противник очікував на удар через ріку, по наведених понтонних мостах. Для оборони ІД перетворили райони біля берегу Тигру на суцільний опорний пункт із підготовленими позиціями для снайперів, замінованими дорогами, звільненими від мешканців будинками. Однак урядові сили несподівано для противника розпочали наступ із південного напрямку, в бік міського аеропорту.  На відміну від східної частини міста, західний Мосул представляв собою щільно забудовані густонаселені райони з вузькими вулицями, непридатними для перекидання колон техніки. Справжньою цитаделлю став район старого міста. Це змусило сили наступу більш активно використовувати авіацію та артилерію в міських боях, що призвело до більших руйнувань та жертв серед цивільних. Як і у випадку зі східним Мосулом, урядові сили перед початком масштабного наступу блокували західну частину, перекривши основні дороги з міста в бік Тель-Афара.

Головним викликом для урядових сил у битві за Мосул стало долання комбінованої гнучкої оборони противника. Якщо зовні бійці ІД використовували стаціонарну лінію оборони, то всередині міста акцент був зроблений на мобільній обороні, яка спиралася на дії невеликих груп бійців по 5-6 осіб із 1-2 кулеметами, гранатометом (РПГ-7, СПГ-9 або гранатомети місцевого виробництва), а іноді навіть мінометом. Такі групи отримували свій сектор оборони і пересувалися в ньому від однієї позиції до іншої. У межах району діяв більший загін на 20-30 осіб, що складався з декількох невеликих команд. Вони були автономні, могли координувати свої дії, мали автономні канали зв’язку та забезпечення (склади, обладнані в будівлях та підвалах). Фактично опір ІД тривав доти, поки всі такі загони не були знищені або знешкоджені. Операція в західній частині міста тривала п’ять місяців, з 22 лютого до 9 липня.

Втрати

Згідно з опублікованою ООН інформацією, в результаті операції в Мосулі було зруйновано або серйозно пошкоджено 8,5 тис. будинків, більшість із яких (5,4 тис. будинків) розташовані в Старому місті. Кількість будинків і будівель, які зазнали незначних збитків, точно не відома. За словами одного з членів ради провінції Ніневія, до 70% західної (65% будівель у старому місті в руїнах) і 50% східної частини міста було зруйновано в ході операції. Авіаудари, підриви саморобних бомб, атаки смертників пошкодили близько 100 км. дорожнього покриття всередині міста і на його околицях.

За період проведення операції (з жовтня 2016 року) 137 тис. сімей або 829 740 осіб були змушені покинути свої будинки в провінції Ніневія. З Мосула під час операції виїхали 641 тис. мешканців. За різною інформацією, загальна кількість убитих мирних жителів у ході операції коливається від 14,5 тис. до 40 тис. Ще щонайменше 20 тис. мешканців отримали поранення різного ступеню. Журналісти в результаті моніторингу відкритих джерел підрахували, що в результаті операції в Мосулі постраждали:

26753804_1041670722640726_394841873_n

Варто зазначити, що за даними статистичної служби ІД (є і така), в боях у Мосулі урядові сили втратили 11,5 тис. убитими, більше 50 тис. пораненими, 97 танків Абрамс (+45 інших танків), 178 БМП, 1049 Хамв, 128 безпілотників, 15 вертольотів.

Висновки та помилки

Битва за Мосул тривала 9 місяців. За цей час командування кілька разів змінювало тактику, підрозділи, напрями ударів. За результатами операції варто виділити такі моменти.

– Загальна логіка операції була вибудувана на такій послідовності дій: оточення — атаки з декількох напрямків — розчленовування оборони противника — зачищення та знищення. Особливо яскраво вона проявилася під час штурму старого міста, коли для того, щоб проломити оборону ІД в добре укріплених, вузьких і щільно населених районах, іракські військові наступали одразу з чотирьох напрямків. Якщо на початковому етапі операції через брак нормальної координації незлагоджені дії урядових сил дозволяли ІД вдало маневрувати та концентрувати основні сили на одному напрямку удару, то після втручання радників коаліції ситуація змінилася. Атаки одразу з кількох напрямів розтягували порядки противника та дозволяли силам наступу звільняти район за районом.

– Важливу роль в операції зіграли добре вмотивовані добровольчі формування (шиїтська міліція), які виконували допоміжні ролі, блокуючи сили противника на другорядних напрямах, прикриваючи основні сили. Вони виконували роль резерву, який швидко та ефективно міг бути введений на поле бою.

– Цивільне населення — головна жертва. В результаті реалізації стратегії на оточення і знищення ІД в Мосулі сотні тисяч цивільних стали заручниками ситуації. Цим активно користувалися бійці ІД. Цивільних використовували як живий щит при обороні території. У житлових будинках снайпери обладнували свої позиції. Потоки біженців з міста використовували і для прихованого виходу бійців з Мосула, так і для блокування доріг для техніки іракської армії та поліції.

– Операція в Мосулі показала одразу кілька нових рішень і технік ведення боїв у місті. Це і використання бойових дронів для ударів із повітря, використання підземних ліній комунікацій та проломів у будівлях для прихованого пересування в місті. Одною з головних інновацій стало використання бульдозерів. Командири підрозділів, які воювали в Мосулі, відзначали важливість використання бульдозерів для забезпечення просування вперед.

Не обійшлося і без помилок.

Погана координація дій. Неузгодженість дій різних підрозділів створила проблеми вже на початку операції. Далі вони регулярно повторювалися. Радники з сил коаліції навіть були змушені особисто організовувати та проводити зустрічі з командирами різних підрозділів.

Брак точної інформації про ситуації в зоні конфлікту. Це призводило до того, що ті самі райони звільняли, згідно з офіційними заявами, по кілька разів поспіль. Іракські військові і політики намагалися підігнати темп і терміни операції під певні політичні цілі, що, в свою чергу, призводило до невиправданих втрат солдатів.

Недооцінка супротивника. Це, на мій погляд, одна з основних причин важких втрат у рядах сил наступу. Ще перед початком операції через прогноз взяти місто силами лише двох бригад (до 10 тис. бійців) на підступах до Мосула було сконцентровано недостатньо підрозділів, що змусило в ході операції підганяти їх для прикриття флангів сил Контртерористичної служби, що наступали на сході. Не в останню чергу через цю помилку сили КТС — еліта з еліт — втратили лише за перші чотири місяці до 50% особового складу (за різними даними, до 5 тис. бійців). Показовим є те, що навіть через місяці після початку операції, при плануванні звільнення західного Мосула, військові знову недооцінили сили ІД, за що зазнали нових втрат часу, особового складу та техніки.

Погана зачистка звільнених районів. Поспіх, з яким намагалися наступати іракські військові, часто позбавляв їх можливості проводити ретельну зачистку звільнених територій. Це дозволяло ІД використовувати звільнені райони для раптових атак на тили противника. З цієї ж причини військові залишали без належної уваги питання очищення території від залишених ІД мін та саморобних вибухових пристроїв, що створювало додаткову небезпеку як для самих військовий, так і для цивільних.

Невирішеність проблеми евакуації біженців. В першу чергу від цієї помилки страждали мирні жителі, позбавлені можливості покинути небезпечні райони і змушені жити під постійною загрозою атаки або авіанальоту. Не менше проблем випало на долю військових. Разом із біженцями, які з перших днів операції почали тікати тисячами з міста назустріч військам наступу, в тил іракських сил проникали десятки бійців ІД. Вони голили бороди, міняли одяг і селилися на територіях, які офіційний Багдад оголошував вільними від терористів.

Висновки

Звісно, помилково бездумно переносити досвід іракської армії в Мосулі на поточну війну в Україні. По-перше, противник в Мосулі зовсім не схожий на противника в Донецьку. Фанатизм та бажання вмирати не менше, ніж вбивати (про що свідчать 482 смертників у лавах ІД за 9 місяців боїв) вирізняють бійців ІД на тлі бійців ДНР. У останніх немає такої сильної мотивації. Іракській армії активно допомагали сили коаліції, особливо США, у тому числі й величезною кількістю зброї. Україні такої допомоги поки що не надавали. Натомість у потенційній операції в Донецьку українська армія воюватиме не так із бійцями ДНР, як із кадровими російськими військовими на новій російській техніці, чого в Мосулі не було. Але навіть враховуючи відмінності, все ж таки можна виділити моменти, на які варто звернути уваги тим, хто планує/буде планувати операцію зі звільнення міста-мільйонника в Україні. В будь-яких умовах при виконанні такої операції урядові сили стикнуться з такими реаліями:

Довготривала операція, яка може зайняти від кількох місяців до року і більше. Масштаби Донецька, сили противника, наявність відкритого кордону та можливості набивати фронт нової технікою та «добровольцями» — все це створює передумови до затягування такої операції.

Великі втрати. З урахуванням наведених вище показників втрат, за звільнення кожного квадратного кілометру в Мосулі загинули 10 іракських солдат. Якщо цей показник використати для Донецька, то втрати української армії тільки вбитими можуть сягати 4000 солдатів. Зайвим буде казати, що в умовах внутрішньополітичної нестабільності навряд чи хтось із політиків чи військових візьме на себе таку відповідальність.

Необхідність блокування міста. Успішне завершення операції в Мосулі стало можливим у тому числі і завдяки блокаді, яку зуміли організувати противнику урядові сили. У випадку з Донецьком така блокада не тільки вимагатиме величезної кількості військ та техніки, але й буде малоефективна без повернення повного контролю над державних кордоном із Російською Федерацією.

Великі втрати серед мирних мешканців. Сьогодні в Донецьку продовжують жити сотні тисяч громадян України, які у випадку початку військової операції стануть заручниками ситуації. Ті, хто вирішить покинути місто, стикнуться із проблемами внутрішньо переселених: брак житла, роботи, коштів, погіршення здоров’я тощо. Для цих людей держава терміново буде змушена підготувати все можливе — від житла до психологічної допомоги. Ті, хто через різні причини буде змушений залишитися в зоні проведення операції, ризикуватимуть іще більше. Цим громадянам України так само потрібно буде надати, в першу чергу, коридор для виходу, гуманітарну і першу медичну (в тому числі психологічну) допомогу. Планувати і готувати це потрібно заздалегідь, за місяці до початку операції.

Використання авіації та артилерії в міських боях. Досвід Мосула продемонстрував вирішальне значення авіації. Без інформації безпілотників та точних ударів коаліції темпи операції та кількість жертв були б іншими. У випадку з Донецьком у противника, на відміну від ІД, на озброєні є сучасні системи ПВО. Це суттєво ускладнить роботу української авіації та проведення самої операції.

Великі руйнування та кошти на відновлення. Ну і, звісно, варто подумати про життя міста після звільнення. Тільки на базове відновлення інфраструктури меншого за масштабами Мосула іракська влада потребує 1 млрд. доларів. І це в країні, де немає дощової осені та суворої зими. В Донецьку ці витрати можуть бути ще більшими, враховуючи обмежені терміни відновлення (до перших холодів).

26771938_1041678155973316_1622019818_o

Наведена вище інформація може стати у пригоді і тим, хто на теренах соціальних мереж постійно вимагає «силового вирішення» проблеми окупованих міст, повномасштабного штурму Луганська і Донецька. Перш ніж чогось вимагати, було б не зайвим подивитися, як інші вирішували подібні проблеми. І якою ціною.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Загальна численність Збройних сил Іраку на 2014 рік — близько 271 400 осіб, з них сухопутні війська — 193 400 осіб, флот — 3,6 тис. осіб, ВПС — 5 050 осіб, сили підтримки — 69 350 осіб. Армія має 5 оперативних командувань (Багдад, Ніневія, Діяла, Басра і Анбар). У складі оперативного командування «Ніневія» (штаб у Мосулі) входили три механізовані армійські дивізії — 2-га, 15-та і 16-та — і одна моторизована (3-тя дивізія).
2. Радикальний шиїтський проповідник, опозиціонер.