Дослідник коментує імовірний зв’язок між насильством та відеоіграми. Він доходить висновку, що заяви про існування послідовних наукових доказів того, що відеоігри заохочують насильство, є безпідставними.

Переклала Руслана Козієнко

Після стрілянини у День святого Валентина у старшій школі округу Бровард, що у Флориді, ми знову чуємо знайомий стереотип: коли молодий чоловік відкриває стрілянину, люди намагаються зробити винуватцем трагедії відеоігри та інші форми медіа. Депутат із Флориди Джаред Московіц провів паралель, заявивши на наступний день після стрілянини, що озброєний «був готовий перестріляти учнів так, ніби то була відеогра».

У січні, після того, як під час стрілянини, яку розпочав озброєний п’ятнадцятирічний підліток у школі міста Бентон (штат Кентукі), двоє учнів були вбиті і багато отримали поранення, губернатор штату почав критикувати популярну культуру, говорячи журналістам: «Ми не можемо оспівувати смерть у відеоіграх, оспівувати смерть у телевізійних шоу, оспівувати смерть у фільмах, оспівувати смерть у текстах пісень, позбавитися будь-якого відчуття моралі та вищого авторитету й очікувати, що такі речі не будуть відбуватися».

Але як дослідник, який вже майже 15 років вивчає жорстокі відеоігри, я можу заявити, що немає ніяких доказів на підтримку тверджень про зв’язок між жорстокими медіа та насильством у реальному світі. Ще у 2011 році Верховний суд США визнав, що дослідження не виявили чітких зв’язків між насильством у відеоіграх та агресивною поведінкою. Кримінологи, які займаються масовими розстрілами, чітко вказують, що такі зв’язки є міфом. А в 2017 році відділ психології та технологій Американської психологічної асоціації опублікував заяву (у написанні якої я брав участь), в якій радив журналістам та політикам припинити пов’язувати випадки масової стрілянини з насильством у медіа, враховуючи брак доказів такого зв’язку.

Історія моральної паніки

То чому ж так багато політиків схильні до того, щоб звинувачувати жорстокі відеоігри у насильстві? На це є дві основні причини.

По-перше, намагання спільноти психологів подати себе як суто наукову. Це призвело до кризи відтворюваності1, коли дослідники часто не можуть відтворити результати власних досліджень. Зараз дослідники психології переглядають власні аналізи стосовно широкого кола питань — не лише жорстоких відеоігор, але і неявного расизму, поз сили тощо.

А друга частина відповіді полягає у проблемній історії самих досліджень жорстоких відеоігор. Від початку 2000-х деякі науковці, прибічники боротьби з медіа та професійні групи на кшталт Американської психологічної асоціації почали працювати над тим, щоб пов’язати методологічно невпорядковані та часто суперечливі результати досліджень із занепокоєнням щодо питань насильства і його впливу на громадське здоров’я. Це нагадувало історичні моделі моральної паніки2 — наприклад, стурбованості коміксами у 1950-х та спроб Тіппер Гор звинуватити поп- та рок-музику у насильстві, сексі та сатанізмі у 1980-х.

Зокрема, на початку 2000-х некритичного поширення набули сумнівні дослідження про жорстокі відеоігри. Але з роками впевненість науковців у тому, що жорстокість у відеоіграх впливає на агресію чи насильство, зникла.

1390860851doom_ii_sp_02_big

Огляд академічної літератури

Мої власні дослідження були спрямовані на вивчення того, наскільки жорстокі відеоігри допомагають або не допомагають передбачити агресію та насильство серед молоді. У метааналізі 2015 року я розглянув 101 дослідження цього питання і виявив, що жорстокі відеоігри мало впливають на дитячу агресію, настрій, бажання допомагати іншим чи оцінки.

Через два роки я знайшов докази того, що редакційні упередження академічних видань спотворювали наукові дані про жорстокі відеоігри. Експериментальні дослідження, які виявляли вплив таких ігор, публікувалися частіше, ніж ті, що його не виявляли. Те саме підтверджували й інші дослідження. Як зазначав Верховний Суд, будь-який вплив відеоігор майже неможливо відділити від впливу інших медіа, таких як мультфільми чи фільми.

Усі твердження про наявність послідовних наукових доказів того, що жорстокі відеоігри заохочують агресію, є просто хибними.

Добре відомо, що ріст популярності жорстоких відеоігор співвідноситься з суттєвим зниженням, а не зростанням насильства серед молоді. Ця кореляція є дуже сильною — сильнішою, ніж показує більшість поведінкових досліджень. Більш пізні дослідження виявляють, що виходи дуже популярних жорстоких відеоігор пов’язані з миттєвим зниженням кількості насильницьких злочинів, натякаючи таким чином на те, що саме випуск ігор може бути причиною такого спаду.

Роль професійних груп

Якщо існує настільки мало доказів, то чому ж люди на кшталт губернатора штату Кентукі Метта Бевіна досі намагаються звинуватити жорстокі відеоігри у масових розстрілах, які вчиняють молоді люди? Чи справді можуть такі групи, як Національна стрілецька асоціація, звинувачувати уявну зброю за насилля, вчинене справжньою?

Ключовим елементом цієї проблеми є готовність професійних груп на кшталт Американської психологічної асоціації (АПА) сприяти хибним уявленням про жорстокі відеоігри. (Я є членом цієї асоціації.) Такі групи головним чином існують для просування професії у ЗМІ, серед громадськості та політиків, які впливають на закони про ліцензування та страхування. Вони також полегшують отримання грантів та допомагають потрапити в газетні заголовки. Подібні до мене психологи та дослідники психології сплачують їм щорічні збори для підвищення соціального статусу психології. Але існує ризик, що широка публіка може прийняти популяризаторські заяви за об’єктивну науку.

У 2005 році АПА випустила першу програмну заяву про зв’язок між жорстокими відеоіграми та агресією. Проте у своєму нещодавньому аналізі внутрішніх документів асоціації, який я провів разом із кримінологом Алленом Копенгавером (Allen Copenhaver), я виявив, що АПА ігнорувала невідповідності та методологічні проблеми, що існують у цих дослідження.

У 2015 році АПА оновила власну заяву, що миттєво спричинило полеміку: більше, ніж 230 науковців написали до асоціації з проханням припинити випуск програмних заяв взагалі. Я та інші дослідники критикували конфлікт інтересів та браку прозорості, що компрометують весь процес загалом.

Дуже погано, що ці заяви спотворюють справжні наукові дослідження та дезінформують аудиторію. Але ще гірше, коли подібна брехня дає можливість таким групам впливу, як Національна стрілецька організація, перекладати провину за насильство на те, що насправді не є його причиною — наприклад, на відеоігри. Непорозуміння, що виникають у результаті, уповільнюють зусилля по роботі з психічними захворюваннями та іншими проблемами, пов’язаними з насиллям із використанням вогнепальної зброї.

steamworkshop_webupload_previewfile_166055812_preview

Джерело: Neuroscience News

Крістофер Дж. Фергюсон – американський психолог, професор та співголова кафедри психології у Стетсонському університеті (Флорида).

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Криза відтворюваності (також криза реплікації, криза повторюваності) — методологічна криза в науці, яка настала, коли дослідники виявили, що результати багатьох наукових досліджень не можуть відтворити незалежні дослідники або навіть ті самі дослідники, які їх і провели з самого початку.
2. Моральна паніка — соціальний феномен, що полягає у поширенні в суспільстві масової істерії щодо чого-небудь (ідеології, тенденції розвитку суспільства, людини, групи людей тощо), що нібито загрожує безпеці суспільства та/або його моральним цінностям.