На тлі соціально-економічної кризи, яка почалася у 2014 році, українська влада почала втілювати неоліберальні методи «жорсткої економії», щоб зупинити економічне падіння. У той час, коли навіть представники Міжнародного валютного фонду вже сумніваються у результативності таких методів, уряд позиціонував їх як неуникні, нейтральні, «технічні» кроки, необхідні для виходу з кризи. Однак заходи «жорсткої економії» не є нейтральними — ні з точки зору ідеології неолібералізму, яка стоїть за ними, ні з точки зору наслідків для різних груп населення. Свідомі «антикризові заходи» влади призводять до погіршення становища жінок в Україні. Водночас, за рідкісними винятками1, феміністки та інші дослідниці соціально-економічних змін поки не намагалися дати систематичну оцінку наслідків як кризи, так і «антикризової» діяльності уряду для гендерної нерівності в Україні.

Найуразливіші: добробут жінок у період кризи

Принаймні з часу здобуття незалежності у 1991 році, українське суспільство було гендерно нерівним, а жінки, становлячи більшість населення, завжди були в позиції дискримінованої меншості. Маючи менше можливостей впливати на політику влади2, виконуючи непропорційно більшу кількість репродуктивної (домашньої та доглядової) праці3, стикаючись із горизонтальною та вертикальною нерівністю на ринку праці4, жінки мають менше політичних та соціально-економічних ресурсів. А це робить їх уразливими під час кризи.

infogr_gend_01

Диспропорційні наслідки кризи та (без)діяльності влади для жінок проявилися як на ринку праці, так і в загальному рівні їхнього добробуту. Так, розрив в оплаті праці між чоловіками та жінками у 2016 році побив майже десятилітній рекорд, сягнувши 25,3%5. Порівняння загальних витрат і ресурсів домогосподарств на чолі з жінками та чоловіками показує негативні наслідки кризи, зокрема для домогосподарств, які очолюють жінки пенсійного віку. Вони у 2014 році витрачали на 22% менше, а їхні ресурси були меншими на 25,7%6) порівняно з домогосподарствами на чолі з чоловіками-пенсіонерами. Важчими наслідки кризи були і для сільського населення, більшість якого — жінки7. За межею фактичної бідності за грошовими доходами у 2016 році опинилися 71,6% сільських домогосподарств8, що на 12% більше, ніж міських9, а також від 80% до 90% сімей з трьома і чотирма дітьми за загальними та грошовими доходами, відповідно10.

infogr_gend_02

Особливо вразливими в період економічної кризи є жінки з груп, які додатково зазнають структурної та особистої дискримінації: сільські жінки, жінки похилого віку та жінки з дітьми, особливо самотні матері. Можна припустити, що до групи більшого ризику також потрапляють жінки з інвалідністю, представниці сексуальних та етнічних меншин.

Втрата робочих місць та доглядової інфраструктури

Антикризові реформи мали на меті зменшити дефіцит державного бюджету, що в рамках неоліберального підходу робиться через зменшення витратної частини бюджету, переважно за рахунок державного сектору та видатків на соціальну сферу. Так, у 2014 році була поставлена мета скоротити кількість держслужбовців, і з 2015 року кількість зайнятих у цьому «жіночому» секторі зменшилася на третину, або приблизно на 100 00011 осіб. У 2014 році з державного бюджету виключили 12 000 соціальних працівниць — і це на тлі зростання кількості внутрішньо переміщених осіб, які потребували і досі потребують додаткової підтримки12. Наслідками продовження неоліберальної політики «оптимізації» освіти, яку проводила влада Януковича, стала втрата 55 000 робочих місць між 2015 та 201613 і в цьому «жіночому» секторі. При цьому «оптимізація» переважно зачіпає сільські школи14. У сфері охорони здоров’я, де теж переважно працюють жінки, між 2014 та 2016 роками на 12 000 осіб зменшилася кількість середнього медичного персоналу. Масового закриття закладів охорони здоров’я під час поточної кризи поки не спостерігається, але між 2005 і 2013 було закрито 70% таких закладів у сільській місцевості15. У результаті 48% жінок у цій місцевості не мають закладів охорони здоров’я поблизу місця проживання.

infogr_gend_03

Окрім скорочення видатків на державний сектор, у 2014 році влада заморозила мінімальну зарплату. Оскільки жінки частіше працюють на низькооплачуваних роботах та на мінімальних зарплатах у державному секторі, це обмежило їхні ресурси. Коли мінімальна зарплата нарешті була подвоєна у 2017 році, вона все одно  не дотягувала до фактичного прожиткового мінімуму на одну особу16. Тим не менше, таке різке підняття мінімальної зарплати у першій половині 2017 року знизило розрив у оплаті праці між чоловіками та жінками до рекордного мінімуму — 19,7% (але цей показник знову поступово піднімався до кінця року — ймовірно, за рахунок «підтягування» зарплат у приватному секторі).

Тож у результаті таких антикризових реформ та продовження неоліберальної «оптимізації» попереднього уряду жінки мають менше шансів на офіційне і стабільне працевлаштування. Також відбувається скорочення інфраструктури, яка б мала підтримувати жінок у репродуктивній праці, що особливо відбивається на мешканках сільської місцевості, адже в процесі «оптимізації» найчастіше жертвують доступом до інфраструктури саме сільського населення. Також підтримку втрачають загалом жінки з дітьми, самотні матері та жінки у скрутних життєвих обставинах: переселенки, жінки, які доглядають за хворими, людьми з інвалідністю та людьми похилого віку.

Знецінення репродуктивної праці

У рамках «боротьби» з кризою у 2014 році влада також заморозила законодавчий прожитковий мінімум, який, на відміну від мінімальної зарплатні, так і не був суттєво піднятий. У результаті на початок 2018 року законодавчий прожитковий мінімум майже вдвічі нижчий за фактичний. Оскільки до законодавчого прожиткового мінімуму прив’язані майже всі соціальні виплати, така політика влади знецінила й їх.

Не оминуло знецінення і тих соціальних виплат, які мають підтримувати (переважно) жінок у їхній доглядовій праці. Якщо порівнювати 2016 та 2013 роки у PPP USD17, то максимальні виплати надбавок по догляду за дорослими та дітьми з інвалідністю знецінилися майже на третину. У кінці 2017 року максимальні розміри цих виплат становили від 34% (догляд за особами з інвалідністю з дитинства) до  61% (догляд за дітьми з інвалідністю) від фактичного прожиткового мінімуму на одну особу. Не розвиваючи якісні та доступні заклади, які б допомагали у доглядовій праці, влада фактично експлуатує жінок, оплачуючи цю їхню працю набагато нижче, ніж навіть мінімальні ринкові зарплати. І набагато менше, ніж потрібно для виживання цих жінок.

infogr_gend_04

Варто додати, що деякі виплати все-таки зросли. Так, після законодавчих змін 2016 року на 42% зросли максимальні виплати самотнім матерям, якщо порівнювати їх з 2013 роком у PPP USD. Але при цьому був скасований мінімальний розмір цих виплат, що виключило мінімум третину самотніх матерів зі списку отримувачок. Влада виправдовувала такий крок необхідністю більшої адресності виплат, на практиці ж це означало, що якщо у січні 2016 року самотня мати з однією дитиною віком до трьох років мала дохід більше 2334 грн., вона не могла претендувати на виплати. Зважаючи, що фактичний прожитковий мінімум на одну людину тоді становив 2483 грн., частина самотніх матерів і їхніх дітей була залишена без державної підтримки за межею виживання. Максимальна ж виплата, на яку може претендувати сім’я без інших офіційних доходів, на грудень 2017 року становила лише 61% від фактичного прожиткового мінімуму на одну людину. Одним із перших кроків уряду весною 2014 року була зміна системи виплат допомоги при народженні дитини — однієї з найбільш суттєвих виплат матерям. До того часу в країні існувала прогресивна шкала виплат, у якій виплати зростали на другу, а також на третю і кожну наступну дитину. Суми докризових виплат були суттєвою підтримкою сім’ям із дітьми, частково компенсували жінкам виключення з ринку праці й давали їм економічні важелі впливу в сім’ї. Так, у 2008 році щомісячні виплати на першу дитину становили 35% середньої зарплати у PPP USD. На третю і кожну наступну дитину найбільші виплати були у 2011 році — 70% середньої зарплати. Зважаючи, що у сільській місцевості типові зарплати менші, ці виплати могли фактично компенсувати зарплати сільських матерів — однієї з найбільш вразливих великих категорій жінок.

У 2014 році виплати були зменшені, зрівняні та заморожені. Через замороження місячних виплат, вони знецінилися на 43% для першої дитини, якщо порівнювати з 2013 роком. Виплати на третю і кожну наступну дитину знецінилися на 69%. У 2016 році щомісячні виплати цієї допомоги становили лише 17% від середньої зарплати, адже зарплата, на відміну від виплат, поступово зростала і змогла повернутися до докризових значень (у PPP USD) уже в 2016 році. Крім того, «антикризові» закони скасували допомогу по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку. Ця допомога була незначною порівняно з допомогою по народженню, але вона була чи не єдиною прямою оплатою догляду за дітьми.

infogr_gend_05

Водночас влада не робить жодних кроків для виправлення критично нерівного гендерного розподілу доглядової праці. Хоча формально батько може брати відпустку по догляду за дитиною, тільки 1% цих відпусток беруть чоловіки18. Безперечно, гендерні стереотипи відіграють свою роль. Але не в останню чергу така ситуація зумовлена раціональним фінансовим розрахунком. Оскільки відпустка по догляду не оплачується, а жінки переважно заробляють менше, то вони і залишаються з дітьми, щоб зменшити удар по сімейному бюджету. І поки відпустка по догляду не передбачатиме хоч часткове збереження зарплатні, ні про яку чоловічу квоту у цій відпустці, на жаль, не можна говорити.

Зачароване коло гендерної нерівності

У результаті, незважаючи на декларовану боротьбу з гендерною нерівністю, більшість дій та бездіяльність влади створює передумови для збереження чи навіть поглиблення гендерної нерівності у країні. Не роблячи нічого, щоб вплинути на структурний дисбаланс репродуктивної праці, влада відтворює структури, які обмежують економічну активність жінок і впливають на горизонтальну та вертикальну гендерну нерівність на ринку праці: жінки залишаються більшістю у менш оплачуваних секторах і на нижчих посадах. Зменшуючи витрати на державний, традиційно «жіночий» сектор, влада далі обмежує жіночі можливості працевлаштування, а також скорочує інфраструктуру, яка мала б підтримувати жінок у доглядовій праці. При цьому влада проводить свідому політику стримування росту соціальних видатків, знецінюючи доглядову працю (переважно) жінок.

infogr_gend_06

Найбільше нинішнє і майбутнє погіршення соціально-економічного становища стосується жінок із вразливих груп. Сільські жінки потрапляють у групу ризику через менші можливості працевлаштування та більше скорочення доглядової інфраструктури. Жінки похилого віку потрапляють у групу ризику через низький рівень пенсій загалом та пенсій жінок зокрема — через ту ж таки горизонтальну та вертикальну нерівність ринку праці. Жінки з дітьми — через додаткове навантаження та знецінення репродуктивної праці, зменшення доступу до доглядової інфраструктури та брак додаткових ресурсів для підтримки сім’ї. Особливо це стосується самотніх матерів та жінок, які доглядають за людьми з інвалідністю та людьми похилого віку, для яких ситуація погіршується через зменшення чи обмеження державної підтримки. Переселенки потрапляють у групу ризику через усе згадане, а також через брак належної підтримки, яка б компенсувала їхні підвищені потреби (через втрату дому, наприклад). Чи не в найгіршій ситуації опиняються жінки із зони конфлікту, де виникають додаткові проблеми з роботою, водо- та електропостачанням, доступом до державних закладів освіти, медицини. Можна припустити, що через особисту та структурну дискримінацію до групи більшого ризику також потрапляють жінки з інвалідністю, представниці етнічних та сексуальних меншин, транс-люди. Очевидно, що на перетині цих категорій ситуація може ставати критичною: для матерів із сільської місцевості, для самотніх матерів дітей з інвалідністю, для переселенок похилого віку.  

Тож на даному етапі необхідно вимагати від влади перегляду логіки поточних реформ та нагальних кроків для пом’якшення вже наявних проблем. Наприклад, необхідно:

  • індексувати мінімальну зарплату та (особливо) законодавчий прожитковий мінімум відповідно до інфляції;
  • провести відповідну індексацію соціальних виплат;
  • створити передумови для розвитку робочих місць з офіційною і стабільною зайнятістю, у традиційно «жіночих» секторах економіки;
  • впроваджувати ефективні та діючі програми перекваліфікації для людей, які втрачають робочі місця у державних секторах;
  • розвивати доступну та якісну інфраструктуру, яка б підтримувала жінок у репродуктивній та доглядовій праці;
  • створити структурні передумови для рівномірного розподілу репродуктивної та доглядової праці між чоловіками і жінками (наприклад, частково оплачувана відпустка по догляду за дітьми, ба́тьківська квота у цій відпустці);
  • розвивати програми покращення соціально-економічного становища вразливих категорій жінок.

Якщо уряд далі ігноруватиме гендерну нерівність у суспільстві і вплив політики жорсткої економії, ми отримаємо подальше поглиблення структурної гендерної нерівності, погіршення становища жінок, продовження тенденції до фемінізації бідності.

Текст написано за результатами дослідження «Жінки під тиском жорсткої економії. Феміністична відповідь», виконаного на замовлення Фонду ім. Рози Люксембург в Україні та в рамках проекту «Політекономія гендеру». Дослідження буде опубліковано у травні 2018 року.

Також про результати свого дослідження Оксана Дутчак розповіла сайту «Вектор:медіа». Відеозапис розмови ви можете переглянути за посиланням.

L_RLS Ukraine_горизонтальний_13

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Наприклад, тіньовий звіт «Вплив інтервенцій міжнародних фінансових інституцій на права жінок в Україні», підготовлений Міжнародною жіночою лігою за мир і свободу та місцевими організаціями для Комітету CEDAW.
2. Представництво жінок у виборчих органах влади тим менше, чим вищий рівень цих органів.
3. Різниця між економічною активністю жінок і чоловіків найбільше проявляється у вікових категоріях 25-29 (22,2%) і 30-34 (18,4%) — коли в сім’ях народжуються діти (Державна служба статистики, статистичний збірник «Жінки та чоловіки в Україні», 2017, ст. 60). У віковій категорії 40-49 ця різниця майже зникає (3,8%). Україна є лідером серед європейських країн у кількості годин, які жінка витрачає на домашню роботу (не враховуючи догляд за дітьми) — в середньому 24,6 годин на тиждень (Олена Стрельник, «Позиція матері на ринку праці як умова структурування практик материнства», Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Соціологія», №1(8), 2017, ст. 25).
4. Менше жінок зайняті у промисловості , де кращі зарплати, і більше — у сфері послуг, де зарплати гірші (data.worldbank.org). Вертикальна сегрегація ж спостерігається майже у всіх сферах, але найбільш промовиста вона серед держслужбовців та в освітній галузі. У 2015 році майже 76,1% держслужбовців були жінками, а 81,3% посад першої категорії займали чоловіки (Державна служба статистики, статистичний збірник «Жінки та чоловіки в Україні», 2017, ст. 69). Показуючи кращі результати у зовнішньому тестуванні, будучи більшістю серед студентів (52,3% у 2012-2014) і становлячи 80% працівників у вищих шкільних та вищих освітніх закладах, жінки набагато рідше очолюють вищі навчальні заклади (9% ректорок) і їх лише 30% серед професорів.
5. Вищі показники були до 2007 року включно (UNDP (2015) Millennium Development Goals Ukraine: 2000–2015, Kyiv. С. 43). Найменший розрив за всю історію незалежної України був у 2010 році — 22,2%. Поточні показники можна порахувати на основі даних Державної служби статистики.
6. Домогосподарства на чолі з жінками зазвичай мають менше ресурсів та витрачають менше, і криза призвела до поглиблення цієї відмінності. У 2015 році відмінність у витратах сягнула піку для домогосподарств на чолі з молодими (8,8%) та дорослими (9,2%) жінками, а у 2014 році такий самий пік нерівності можна було спостерігати для домогосподарств на чолі з жінками пенсійного віку (22%). Схожа картина і для загальних ресурсів: переважно домогосподарства на чолі з жінками мають їх менше, з піками нерівності у 2015 році для домогосподарств на чолі з молодими жінками (9,2%) та у 2014 році для домогосподарств на чолі з жінками пенсійного віку (25,7%). (Розрахунки базуються на статистичному збірнику «Витрати і ресурси домогосподарств України», ст. 156 і 218 відповідного року.
7. Державна служба статистики, статистичний збірник «Витрати і ресурси домогосподарств у 2016 році», ст. 34.
8. Державна служба статистики, статистичний збірник «Витрати і ресурси домогосподарств у 2016 році», ст. 252-253.
9. На рівні загальних доходів частка домогосподарств за межею фактичної бідності у містах і селах однакова, оскільки у сільській місцевості люди компенсують низькі грошові доходи підсобним господарством, яке створює додаткове навантаження репродуктивної праці.
10. Державна служба статистики, статистичний збірник «Витрати і ресурси домогосподарств у 2016 році», 260-261.
11. Приблизно з 300 000 до 200 000 (https://www.rbc.ua/ukr/news/kontsu-g-kolichestvo-gossluzhashchih-sokratitsya-1427370039.html та http://ua.interfax.com.ua/news/general/405064.html).
12. У 2012 попередній уряд збільшив кількість соціальних працівниць, яких було 4600, на 12 000. Після виключення 12 000 з держбюджету у 2014 році, у 2015 році влада вирішила знову збільшити кількість соціальних працівниць на 1500 у тих регіонах, де сконцентровано найбільше внутрішньо переміщених осіб.
13. За даними Укрстату. Порівняння з попередніми роками неможливе через анексію Криму та військові дії на частині території.
14. Ще до кризи, між 2005 та 2013 роками кількість сільських шкіл скоротилася на 11,7% (Державна служба статистики, статистичний збірник «Соціально-економічне становище сільських населених пунктів України», ст. 10). Між 2014 та 2016 закрилося майже 4% або ж 700 шкіл загалом, а також  більше 3% або ж 27 училищ (Державна служба статистики, «Загальноосвітні навчальні заклади», «Професійно-технічні навчальні заклади»).
15. Державна служба статистики, статистичний збірник «Соціально-економічне становище сільських населених пунктів України», ст. 10.
16. Фактичний прожитковий мінімум рахує Міністерство соціальної політики з кінця 2015 року. Цей мінімум ні на що не впливає, але він важливий для усвідомлення розриву між законодавчим прожитковим мінімумом і фактичними грошовими ресурсами, необхідними для виживання. З його динамікою можна ознайомитися тут.
17. Розрахунки авторки на основі законодавства. PPP USD — міжнародний валютний показник, який дозволяє аналізувати купівельну спроможність національної валюти в динаміці та порівнювати різні валюти.
18. Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, 2014, с. 410.