Задля порятунку своєї економіки польський уряд спростив міграційну політику. Нова політика діє від початку 2018 року для громадян низки країн Східної Європи та Кавказу, серед яких і Україна, хоча поширюється вона тільки на роботу у деяких галузях. На польському ринку праці українцям доступні лише сезонні роботи, робота в туризмі, на будівництві й у сфері послуг.

Якщо ще кілька років тому бюрократичний шлях до отримання дозволу на роботу у Польщі був надто тернистим, і більшість українців працювали нелегально, то зараз для тих самих людей безпечніше працевлаштуватися офіційно, сплачувати податки і легально перебувати на території Польщі. Звідси й величезна хвиля міграції українців до цієї країни. За статистикою Управління у справах іноземців Польщі, станом на 1 січня 2018 року громадяни України мають 145 тис. дійсних дозволів на проживання. Це на половину більше, ніж у 2014 році. При цьому 70% таких документів були видані на основі дозволу на роботу. Однак, як визнають самі працівники Управління, точну кількість українських мігрантів у Польщі визначити складно.

Українці, які їдуть до Польщі, готові влаштовуватися на найбільш важкі та непопулярні серед місцевого населення роботи. Там, де польський працедавець не може знайти працівника серед своїх співвітчизників, українець погоджується працювати на кільканадцять відсотків дешевше. Одна з таких сфер роботи — це обслуговуючий персонал у польських торгових центрах.

Хто прибирає столичний торговий центр?

У Варшаві розташований найбільший у Польщі торговий центр, який належить до мережі іноземної компанії, однієї з найбільших власників торгових центрів у Європі. На площі 110 000 квадратних метрів вміщаються понад 50 магазинів та 20 ресторанів. Тут люблять проводити час та ходити за покупками і багато українців. Але українці також працюють майже на всіх посадах у сфері обслуговування: вони — продавці та продавчині, прибиральники та прибиральниці, охоронці.

Одна з тих, кому довелося працювати в цьому ТЦ — Марина1. Протягом чотирьох місяців вона була прибиральницею у фудкорті. Це місце розташоване на найвищому поверсі торгового центру, де зосереджені всі заклади харчування, у тому числі брендові ресторани фаст-фуду, такі як Макдональдс, KFC тощо. Марина мала тримати в чистоті столики і ресторанний простір: змітати всі крихти, витирати після клієнтів.

Окрім того, раніше Марина підробляла у двох інших місцях: на заводі комп’ютерних кабелів та на заводі Gillette пакувальницею товару. «Це був той випадок, де пускали працювати студентів. Ти міг вибирати між трьома змінами по вісім годин, коли тобі зручно працювати. Хоч кожен день, хоч раз на тиждень ти міг заробити. З’їздив туди дванадцять разів у місяць — і вже міг покласти у кишеню близько 900 злотих (майже 6 500 грн. станом на 07.03.2018 — авт.)», — розповідає Марина.

Вона зізнається, що у порівнянні з іншими місцями праці в цьому ТЦ не так уже й погано. Але скаржиться, що робота дуже виснажує, бо вона працює кожного дня, без вихідних, по вісім годин на день, з 13:30 до 22:00.

DSC09030

Алла також працює в тому самому ТЦ — прибиральницею на другому поверсі та в кінотеатрі на третьому. В її обов’язки входить збирати всілякі папірці, витирати пилюку та розлиту рідину, а також спорожнювати сміттєві баки. У разі, якщо якийсь зі смітників заповнюється, Аллі повідомляють по рації.

Але на цій посаді вона опинилася не зразу: в перший день її поставили на туалети, а коли вона відмовилася там працювати, то перейшла на фудкорт, де провела півроку. «Я працювала кожен день по 12 годин. Ні присісти, ні сховатися, треба весь час кружляти, обходити столи», — каже Алла.

Українці на аутсорсинг

Там, де одні побачили море можливостей, інші вгледіли спосіб заробити, а ще інші — зекономити. Разом з українцями на польський ринок увійшли так звані «агенції з працевлаштування», які спроваджують до Польщі робочу силу з  усіх куточків України.

Роль агенцій з працевлаштування для робітників всебічна: вони надають їм роботу, житло, контактують із керівниками на місці праці, відкривають для них рахунки в банках, платять за них податки. Жодна з цих послуг не є безкоштовною. Наприклад, розрахувати податки для працівника залежно від фірми може коштувати від 25 до 40 злотих.

Більшість цих компаній засновані українцями, але базуються в Польщі. Вони працюють на дві країни, а рекрутингом робітників займаються саме українці.

Потенційні працівники знаходять такі агенції через інтернет або через своїх знайомих, які вже працюють в Польщі.

«Ми з подругою знайшли роботу просто по інтернету, а саме через консультантку агенції із працевлаштування2, списалися і вже безпосередньо з нею домовлялися, — розповідає Марина про те, як потрапила в ТЦ. — Вона нам запропонувала роботу, і ми погодилися, бо умови нас цілком влаштовували: вони надавали житло за 400 злотих (2800 грн. — авт.). Звісно, платити за нього ми мали самі. Це спільна кімната на декількох людей. Я жила в кімнаті на чотирьох із двоповерховими ліжками — в принципі, це не багато людей, але в мене була дуже маленька площа». А от Алла знайшла свою агенцію просто через знайому.

Спочатку агенція з працевлаштування надсилає потенційним рекрутам офіційне запрошення, за яким вони можуть отримати польську візу. Після приїзду їм дають робоче місце, направлення на роботу та житло. Робота довго не чекає, і виходити на зміну зазвичай можна вже одразу після прибуття.

«Як тільки ми приїхали, вони [агенція з працевлаштування] одразу знайшли нам місце роботи. Зідзвонилися з ТЦ і просто поставили їх перед фактом, що приїдуть працівники», — розповідає Марина.

31961667_1766943850011557_7517570198371565568_n

Вже потім, через певний час, працівники підписують усі необхідні папери з агенцією із працевлаштування. Юридичний зміст цих угод до кінця не зрозумілий, адже співрозмовниці відмовилися їх продемонструвати. Відомо, що з агенцією працівниця підписує договір підряду (пол. umowa zlecenie). У випадку Марини це договір на кожний місяць, а у Алли — до дати закінчення її візи. Трудовий договір (пол. umowę o pracę), як каже Алла, з ними не укладають. Водночас Марина стверджує, що також підписувала контракт та отримала запрошення від керівництва ТЦ, що мало на меті «підтвердити факт найму працівників, тобто створити враження офіційного працевлаштування, на випадок перевірок».

Хоча польське законодавство гарантує іноземцям, як і своїм громадянам, мінімальну фіксовану ставку 13 злотих за годину з податком, українці, що працюють на аутсорсингу, отримують на кілька злотих менше за середню зарплату на даній посаді або й навіть менше за мінімальну зарплату. У свою чергу, компанія, якій потрібні працівники, укладає з агенцією угоду з трудового лізингу на виконання певного обсягу завдань. У цьому випадку виграють усі: компанія не тримає у себе працівників на всіх рівнях забезпечення робочого процесу, не сплачує на них податків і не має мороки з трудовим кодексом; агенція з працевлаштування отримує гроші, також не сплачує повний податок і не опікується дотриманням трудових прав робітників; а українець отримує свої 2 тисячі злотих і щасливий повертається в Україну.

Договір підряду не надає тих самих переваг, що й трудовий договір: згідно з ним, працівник позбавлений соціальних гарантій, відпусток чи лікарняних, а трудовий стаж йому не нараховується. Що важливо, при трудовому договорі польський працедавець також сплачує частину від обов’язкового податку та соціального внеску із зарплатні працівника.

Обидві дівчини стверджують, що серед персоналу поляків майже немає. А та жменька польських громадян, що прибирають у ТЦ, також у ньому не працевлаштовані і працюють від прибиральної фірми Amlux. Виведені на аутсорсинг і охоронці торгівельного центру. Усі вони надають послуги від охоронної фірми (відкрити назву якої мої співрозмовники не погодилися). Таким чином, практично ніхто з обслуговуючого персоналу торгового центру не працює на ТЦ. І таку схему практикує не лише ця компанія. Цією прогалиною у польському трудовому законодавстві користуються чимало польських фірм для зменшення видатків на працівників.

DSC09018_blured

Хто тобі платить і скільки?

До ТЦ працівники з України приїжджають уже другий рік поспіль. Тому тут уже призвичаїлися до такої форми співпраці, зокрема до того, що працівники майже не володіють польською мовою. Як кажуть самі працівниці, керівництво ТЦ не вимагає знання мови, але якщо хтось зовсім не розмовляє польською, його, скоріше за все, відправлять працювати в туалетах.

Важливим питанням для всіх найманих працівників у Польщі є зарплата. Довкола неї крутиться все. Марина пояснює, що «платня залежить від відпрацьованих годин. А за годину платять 11 злотих (без податку). З податком я не пам’ятаю».

Зі слів Марини випливає, що її дійсно не цікавить її повна ставка — скільки працедавець насправді повинен платити людині на її посаді, а скільки платить агенція, який там податок і на що він іде. Єдине, що для неї справді важливо, — це скільки вона реально отримує на руки.

«За весь цей час з моїм робочим графіком у середньому я отримую десь 3 тис. злотих (21 600 грн.) на місяць, а працюю я кожний день, вихідних собі не беру», — продовжує Марина.

У договорі між робітником та агенцією з працевлаштування не зазначено обмежень у кількості робочих годин. Натомість у них прописана мінімальна сума платні. «Здається, це 2 тис. злотих брутто. А далі, якщо в тебе є бажання працювати понаднормово, це твоє рішення», — пояснює Марина.

Алла також отримує 11 злотих за годину. Однак так було не завжди: «До грудня місяця 2016 року я працювала в одній агенції з працевлаштування й отримувала 9 злотих за годину. У той час на роботу в ТЦ прийшли нові дівчата, і виявилося, що вони мають по 10. Вони були з іншої агенції. З’ясувалося, що компанія ТЦ підписала договір зі ще однією фірмою. Тож я перейшла до тої агенції, де платили 10 злотих. З нового 2018 року друга фірма підвищила зарплатню до 11, а за нею вслід також моя колишня фірма. Але це тільки завдяки конкуренції на цьому місці, бо на інших об’єктах вона досі платить по 10,25. Люди не знають, то й працюють. А якби знали, то, я думаю, вони б переходили до інших фірм».

Зарплатню (після автоматичного вирахування оренди житла) на банківський рахунок жінкам виплачує агенція на підставі даних про кількість відпрацьованих годин, які керівництво ТЦ передає за результатами їхньої роботи.

«Ти ж приїхала сюди заробляти»

Робочий день торговельного центру починається о пів на шосту годину ранку. Перша зміна для всіх працівників триває вісім годин, друга — вісім з половиною. Півгодинну обідню перерву визначають менеджери в залежності від робочого місця. Перерва оплачувана.

На фудкорті у звичайний день працює двоє людей, між якими зал ділять навпіл. І є ще одна спільна територія, де вони прибирають разом, щоб постійно підтримувати чистоту. Ця частина є найбільш завантаженою: вона розташована навпроти найбільш популярних ресторанів, де люди завжди хочуть сісти. У понеділок настільки мало людей, що там спокійно може впоратися одна людина. У суботу ж може працювати троє або четверо людей.

DSC09016

Марина та Алла погоджуються, що в ресторанному секторі працювати найважче.  Прибиральниця повинна залишатися на ногах протягом усієї зміни. За правилами, вона не може навіть присісти і має право лише на півгодинну обідню перерву. При цьому в ТЦ не обладнана кімната для відпочинку обслуговуючого персоналу. Єдине, що вони мають — це їдальня, яка знаходиться на технічному поверсі, досить далеко від їхнього робочого місця.

Якщо присядеш відпочити, то одразу отримуєш на горіхи від дирекції, яка пильнує прибиральниць дуже старанно, розповідають жінки. За їхніми словами, всі внутрішні коридори ТЦ заставлені камерами спостереження, а новий директор нещодавно дав менеджерам дозвіл відслідковувати на цих камерах працівників. Марина зізнається: «Дехто вже знає, де і коли треба сховатися, тому що часом треба елементарно поговорити по телефону, відпочити, тому що робота насправді важка, ти цілий день робиш монотонну фізичну працю». Також вона додає, що дирекція через камери більше стежить за працівниками, ніж за порядком у ТЦ та добробутом відвідувачів.

Щодо менеджерів, які працюють із прибиральницями та прибиральниками, Марина розповідає: «Менеджери більш-менш розуміють українську чи російську мову. Вони людяно до нас ставляться, за що я їм дуже вдячна. Головне, щоб на нас не сварилася дирекція торгового центру».

Єдине, на що Алла скаржиться у своїй роботі — це надмірна навантаженість та брак вихідних. І те, і інше виникає через диспропорцію між обсягом роботи та кількістю працівників. Компанія ТЦ тримає мінімальну кількість працівниць для забезпечення чистоти в центрі. У результаті через відсутність можливої заміни взяти вихідний майже неможливо, говорить Алла. А коли вона все ж таки просить вихідний, то дають його неохоче — найчастіше відповідають: «Ти ж приїхала сюди заробляти».

«Гуляю я по Варшаві дуже рідко, якщо раз на місяць — це вже дуже добре. Тут вихідних нема. Якщо ти береш вихідний, то це вони тобі якусь милість роблять», — розповідає Алла про своє знайомство з містом.

Крім того, Алла незамінна. Окрім неї, на її робочій площі працює ще одна старша жінка, яка незмінно заступає виключно на ранню зміну. Алла ж день у день без перерви виходить на роботу в обід.

«Я б не хотіла ходити постійно у другу зміну, — пояснює Алла. — Ти божого світу не бачиш. Після роботи приходиш додому о 23, поки скупаєшся, щось там з’їси — це вже 12, і лягаєш спати, бо ти стомлена. Прокидаєшся о 10, робиш їсти собі, чоловіку, і це вже година 12, а тобі вже треба виходити і йти на роботу. І знову кожен день одне й те саме. Я просила, щоб мене ставили трохи в перші зміни. Я не кажу, щоб постійно, я пропонувала чергуватися — тиждень я, тиждень вона. Але вони кажуть, що полячка не впорається».

DSC09026

Українські працівники дуже вигідні для працедавців: вони працюють без вихідних, щоденно по зміні, а у багатьох випадках і понаднормово — до двох змін. «Вісім або вісім з половиною годин, іноді я з радістю породжуюся і на шістандятигодинний день, і на десяти- чи дванадцятигодинний», — каже Марина. Тож їм не потрібно тримати більш ніж двох працівників на одне завдання, забезпечувати зручне чергування та поділ робочих годин, аби ніхто не працював понаднормово і міг піти на дводенний відпочинок. «На таку роботу приїжджають саме орати, як воли. У більшості випадків до повного виснаження», — додає Марина.

З тим, що система організації праці в ТЦ недосконала, погоджується і Алла: «Цей варшавський ТЦ — це дуже великий об’єкт. І тут, можна сказати, працює мало людей. Вони хочуть, щоб було ідеально чисто, але одна людина не в стані сама цього зробити. І плюс тут нема того обладнання, яке б заслуговувало на ті чотири зірки, які має ТЦ. Візок, із яким я працюю, не призначений для сміття, а для того, щоб ходити пилюку витирати, складати різну хімію, ганчір’я, швабру тощо».

Нетерпимість

Існує ще один аспект роботи у Польщі — це міжнаціональна нетерпимість. Через європейську міграційну кризу і ріст націоналістичних тенденцій як у Польщі, так і в Україні, а також, безперечно, через збільшення кількості українських економічних мігрантів у Польщі стосунки між поляками та українцями стали напруженішими. «Забирають у нас роботу», «бандерівці», «українець мені не брат», «братовбивці» — ці та інші тези про українців нині панують у публічному дискурсі Польщі.

Марина відчула це безпосередньо на собі:

«Ми могли працювати на одній пакувальній машині, але якщо був збій у робочому процесі, то у всьому звинувачували українців. У мене особисто була така ситуація, коли літня полька, років 60-70, яка прийшла на роботу, просто почала засинати на робочому місці. Мені доводилося працювати у два рази швидше і більше. І коли врешті до оператора машини дійшло, що щось не так, вона почала сваритися на українців. І оператор, навіть не розбираючись, не дивлячись на робочий процес, просто сказав: “Українці, ви що, знову заснули? Ви не можете нормально працювати?” Перед нами ніхто ніколи не вибачився, продовжували сваритися. Тебе не поважають, не дають тобі можливостей просто тому, що ти з України».

А у ТЦ, про який ідеться у цій статті, нещодавно всьому персоналу почепили нові бейджі, на яких до сполонізованого імені українців було додано позначку «UA». Це створює додаткові неприємності. Алла каже, що позначка «UA» очевидно впливає на роботу українців в ТЦ, бо одразу змінює ставлення клієнтів до них.

Закріплені за працедавцем або агенцією

Людям, які чи не вперше у своєму житті опиняються за кордоном, не знають мови, законів та своїх прав, агентства із працевлаштування замінюють опікунів. Агентства привозять українських заробітчан до нової країни, стають першими провідниками в новому світі, дають помешкання, яке новоприбулі не можуть покинути (бо дешевшого не знайдеш, та й звідки починати шукати — невідомо), відкривають їм банківські рахунки і самі ж ними керують, маючи спільний доступ; упорядковують усі їхні документи, мають доступ до всіх особистих даних, влаштовують їм легальний побут, сплачують податки.

DSC09024

Це перший фактор, який прив’язує українського працівника до цих посередницьких фірм. І ще одне, що робить заробітчанина залежним від працедавця чи фірми, — це посвідка на тимчасове перебування: «Якщо я чекаю на посвідку на тимчасове перебування (пол. karta pobytu), то я прив’язана до цієї фірми. Я не хочу ризикувати, бо я не розуміюся у тих законах, документах тощо. Що дали — то й добре. Добре, що хоча б щось є», — зізнається Алла.

Подібну позицію має і Марина: «Ця компанія, яка знайшла мені роботу, вони в принципі можуть мені надати іншу, якщо я їх попрошу, але це не було моєю метою, я знала, що я виїжджатиму. Спочатку в мене було бажання попросити їх про іншу роботу, але коли починаєш працювати, на це немає ні сил, ні бажання».

А Алла каже: «Комусь на малині подобається, бо там тебе ніхто не контролює. Наприклад, жінки розповідають, що на птахофермах холодно, ти постійно ті кури розбираєш, рубаєш. На рибі же страшний сморід, і ти в холоді це все робиш. Тож моя робота мені здається цілком хорошою».

Здається, ситуація патова: поки українці їдуть до Польщі через безвихідь, там працедавці диктуватимуть їм власні умови, вигідні компаніям, а не працівникам. На жаль, дотримання трудових прав та інтересів економічних мігрантів зараз не стоїть на першому місці для жодної зі сторін. Баналізація того факту, що Україна переживає сьогодні масштабну еміграцію, може призвести до небажаних наслідків у майбутньому. Важливо, щоб уже сьогодні українці, які працюють у Польщі, добивалися покращення своїх трудових умов.

Текст опублікований в рамках журналістського проекту «Невидима праця». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Невидима праця. ЛоготипL_RLS Ukraine_горизонтальний_13

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Імена обох героїнь змінені.
2. Подати назву фірми співрозмовниця відмовилася.