Ілюстрація: Іра Стасюк

Згідно зі звітом правозахисної організації Freedom House, у 2017 році Україна вчергове опустилася у рейтингу свободи в мережі Інтернет і разом із Єгиптом та Туреччиною стала лідером за темпами втрати Інтернет-свобод. Головною причиною такої оцінки став указ Президента про санкції проти російських компаній, у якому, зокрема, йшлося і про блокування популярних соцмереж і онлайн-сервісів: «ВКонтакті», «Однокласники», «Яндекс», «Мейл.ру» тощо. 15 травня виповнився рік від підписання цього указу. За цей рік українці масово дізналися про технології анонімізації, а владні структури здійснили чимало спроб впровадити нові способи контролю мережі. Але як саме змінилася ситуація зі свободою в Інтернеті і чи правильно чинить влада, намагаючись обмежити доступ українців до «неправильного» контенту? Про це на прес-конференції «Влада vs Інтернет» розповіли експертка Лабораторії цифрової безпеки Ірина Чулівська, експертка з відкритих даних Марія Бабинська та директор центру Представництва Freedom House в Україні Метью Шааф.

«Протягом року ми спостерігали системні, цілеспрямовані кроки для того, щоб обмежити свободу в мережі чи якимось чином відрегулювати блокування веб-сайтів», — розповідає Ірина Чулівська. За її словами, якщо в тієї самої Росії блокуванням веб-сайтів займається Роскомнадзор, то в Україні його функції намагаються перебрати одразу кілька гравців. По-перше, це Міністерство інформаційної політики, яке першим спробувало виробити щось схоже на процедуру блокування. Згідно з цією процедурою, робоча група МІП мала формувати списки сайтів «які містять інформацію, що має ознаки такої, що заборонена до розповсюдження нормами українського законодавства», узгоджувати їх з експертною радою при міністерстві та СБУ, після чого подавати на розгляд суду для остаточної ухвали. У червні 2017 року вже був оприлюднений перший список сайтів, що підлягали блокуванню, а у березні 2018 — другий. Проте така процедура не затверджена жодним законодавчим актом, а отже, по суті, є незаконною.

Другим гравцем, що взявся за блокування, стала Служба безпеки України. При чому не публічно. СБУ просто почало розсилати Інтернет-провайдерам листи з «проханнями та рекомендаціями» заблокувати ті чи інші сайти. Про факт існування таких «листів щастя» стало відомо після публікації на сайті Інтернет-асоціації України листа, що надійшов до одного з провайдерів. Той вирішив не виконувати перше-ліпше розпорядження спецслужб і спочатку поцікавитися законністю таких «рекомендацій». Відомо і про другий лист від СБУ, а загальна кількість сайтів, призначених СБУ до блокування цими двома листами, становить близько 80. Скільки ж усього таких листів було надіслано провайдерам і скільки сайтів були у них перелічені — достеменно невідомо. СБУ, за словами Ірини Чулівської, відповіло, що не володіє такими списками. А процедура складання списку «поганих» веб-сайтів, як з’ясували експерти, зводилася до особистого рішення однієї людини —  заступника начальника Головного управління СБУ Михайла Стасюка. Звісно, такі листи-рекомендації жодної законної сили не мають, але провайдери нерідко обирають не сваритися зі спецслужбами і просто виконати їхнє прохання.

Взятися за блокування сайтів вирішила і судова гілка влади. Зокрема, судді почали приймати рішення про тимчасове призупинення доступу до сайту, посилаючись на зовсім інші статті законодавства. Найбільш показовим можна вважати ухвалу Трускавецього міського суду, що зобов’язав провайдерів призупинити доступ до веб-сайтів через наявність на них інформації, що «порочить честь, гідність та ділову репутацію». Таким чином, суд може легко стати інструментом для блокування незалежних чи опозиційних видань, де буде розміщена неприємна для чиновників чи бізнесменів інформація.

Останньою інституцією, що включилася в процес регулювання Інтернету, стала Національна комісія з регулювання сфери зв’язку та інформатизації (НКРЗІ), яка вирішила перевірити, чи виконують оператори наказ про блокування російських сервісів. Та замість того, щоб просто зайти на заблокований сайт у якості користувача, комісія запропонувала через постанову Кабміну встановити на обладнанні операторів так звані «чорні коробочки» — технічні засоби контролю над трафіком1Про дві останні ініціативи НКРЗІ читайте у докладному інтерв’ю з експертом … Continue reading . Це дозволило б спецслужбам не лише моніторити практично весь незашифрований трафік користувачів, а й маніпулювати ним. Більше того, жодної технічної документації чи визначених вимог до цих «технічних засобів» не існувало, що дало можливість громадським організаціям говорити ще й про можливі корупційні схеми під час закупівлі обладнання.

Та на цьому історія не закінчилися. Наступним документом, підготовленим Кіберполіцією і затвердженим на засідані НКРЗІ, став проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації положень Конвенції про кіберзлочинність». Закон, у разі його прийняття, давав би широкі повноваження з блокування сайтів «органам кібербезпеки» під час досудового слідства навіть без рішення слідчого судді. До переліку органів, що могли б призупинити роботи сайту простим приписом, потрапив навіть Нацбанк. Крім того, законопроект зобов’язував провайдерів зберігати дані про трафік усіх користувачів протягом 90 днів, що дуже нагадує сумнозвісний «закон Ярової», а в чомусь навіть випереджає його2Про «закон Ярової» читайте у матеріалі «Політичної критики» «Свободный интернет … Continue reading.

Щоправда, через тиск громадських організацій та спільноти провайдерів ці документи далі проектів поки що не пішли. Як не пройшли і два інші законопроекти-близнюки — №6676 та №6688. Верховна Рада спробувала прийняти ці законопроекти одразу після указу Порошенка. І хоча про ці документи наразі нічого не чути, Ірина Чулівська вважає, що загроза досі лишається.

«Протягом року відбуваються постійні спроби різних структур обмежити щось в інтернеті. Спецслужби і чиновники прагнуть мати одну кнопочку, якою можна буде вимикати “погані сайти”. Такі способи обмеження цифрових прав та свободи слова в Інтернеті є неприпустимими», — говорить Ірина Чулівська.

Влада VS Інтернет

Але загроза надходить не лише від держави, зазначає експертка. Свій внесок у цензурування Інтернету намагаються внести і націоналістичні парамілітарні організації. Наприклад, відомі випадки, коли вони агресивно перевіряли додатки, встановлені у водіїв таксі, і змушували їх видаляти «Яндекс. Таксі». Ці дії теж начебто спрямовані на «припинення порушення» указу Президента, який, проте, стосується лише провайдерів і не передбачає жодних обмежень для кінцевих користувачів.

Саме блокування російських сервісів сильно вдарило по рейтингу України у звіті про свободу в мережі, розповідає директор Представництва Freedom House в Україні Метью Шааф. Проте це далеко не єдина проблема. Стан Інтернет-свободи і без того щороку погіршувався починаючи з 2014 року. За цей час експерти правозахисної організації зафіксували незаконне блокування інших веб-сайтів, вилучення серверів спецпризначенцями, переслідування людей за їхні політичні погляди, залякування, а також публікацію особистих даних журналістів на сайті «Миротворець», що може нести серйозну загрозу їхній безпеці.

«Звісно, Україна має захищатися від загроз дезінформації та маніпуляції даними, які, за нашою інформацією, у 2017 році мали місце на виборах у 18 країнах і призвели до сьомого поспіль падіння рівня свободи в мережі по всьому світу. Але будь-які обмеження мають бути проаналізовані на відповідність міжнародним стандартам», — каже Метью Шааф. Але відповідність масштабного блокування соцмереж цим стандартам викликає у нього серйозні сумніви, адже воно закриває можливі майданчики для дискусії та обміну думками.

Захищатися від маніпуляції він пропонує радше вільним доступом до якісної та різносторонньої інформації, що може допомогти людині розглянути різні аспекти проблеми і сформувати власну думку. Блокування ж можна застосовувати лише у виключних випадках, за конкретною інформацією, а не за системою загальних тверджень, і виключно після консультацій з широким колом учасників процесу.

«Ці ініціативи подають під соусом, що у нас війна, що це захист національних інтересів, — зазначає Ірина Чулівська. — І під цим соусом вони дуже гарно продаються». За її словами, до 2014 року усі подібні ініціативи однозначно маркувалися як цензура, а норми про блокування веб-сайтів стали частиною сумнозвісних законів 16 січня, що отримали назву «диктаторські». Проте зараз така оптика зникла, і чотири слова «бо у нас війна» можуть легко змінити позицію навіть представників громадянського суспільства чи журналістів. «Тут немає змагання “права в Інтернеті чи національний інтерес”, — додає експертка. — Ці речі не можна протиставляти».

Але навіть якщо на перше місце поставити національну безпеку, блокування російських соцмереж, на думку Ірини Чулівської, не є ефективним. Адже якщо прикрити один майданчик поширення пропагандистських матеріалів, його автори підуть на інший. Потік інформації таким чином не зупинити. А для недопущення втручання російських хакерів просвітницько-інформаційна робота куди більш ефективна. Адже навіть після початку блокування користувачі одразу почали обходити його, користуючись додатками від третіх компаній — тобто передавати свої дані у ще одні, часто неперевірені руки.

Окрім уже поданих законопроектів чи проектів постанов, існує ще й позиція посадовців та правоохоронців, що публічно підтримують посилення контролю за Інтернетом, розповідає Марія Бабинська. Тож можна прогнозувати, що наступ на свободу слова буде посилюватися. Тому єдиний спосіб протидіяти цьому, як вважає експертка, — об’єднуватися: «Ми плануємо створити таку коаліцію громадських організацій, яка буде відстоювати свободу інтернету в Україні, моніторити те, що відбувається в проектах органів влади та реагувати на це».

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки

Примітки
1 Про дві останні ініціативи НКРЗІ читайте у докладному інтерв’ю з експертом Лабораторії цифрової безпеки Вадимом Гудимою.
2 Про «закон Ярової» читайте у матеріалі «Політичної критики» «Свободный интернет и слеза ребенка».