Переклав Юрій Черната
У середині травня 2008 року у фавелі Батан у західній зоні Ріо-де-Жанейро були викрадені та піддані тортурам журналіст, фотограф та водій. Коли з’явилися новини про інцидент, це розбурхало країну і викликало шокові хвилі по всьому світу. Ця команда працювала над репортажем про маловідомі міські міліції — самозваних месників, які керували бідними громадами, тримаючи їх під прицілом пістолета. На відміну від сумнозвісних банд наркоторговців, до міліцій входили колишні солдати, поліцейські, пожежники на тюремні охоронці.
Перенесемося в сучасність — і міліції знову потрапляють у заголовки. Тепер вони є основними підозрюваними в умисному вбивстві темношкірої членкині міської ради Маріель Франко та її водія Андерсона Гомеса. Маріель була колишньою радницею того самого конгресмена штату — Марсело Фрейсо, нині лідера лівої Партії соціалізму і свободи (PSOL) — котрий розслідував діяльність міліцій десять років тому. Однак попри їхні героїчні спроби обмежити владу гангстерів у Ріо, нині міліції могутніші, ніж будь-коли.
Коли і де утворилися перші міліції, точно невідомо. Деякі аналітики вважають, що вперше вони були створені у 90-х співробітниками військової поліції, котрі жили в районах, переповнених бандами. У заголовки міліції вперше потрапили на початку 2000-х, коли у медіа з’явилася низка репортажів із розповідями про їхню нелегальну діяльність, у тому числі стягнення грошей з бізнесів та цивільного населення за «послуги охорони». На відміну від угруповань із соціального очищення та загонів винищення, котрі існували в Бразилії протягом десятиліть, міліції спершу обмежували свою діяльність тим, що виганяли гангстерів і захищали райони від наркоторгівлі.
Міліції ніколи не працювали безкоштовно. Свою повсякденну діяльність вони фінансували, обкладаючи території, які контролювали, податком на охорону і вимагаючи щомісячних пожертв від місцевих підприємців та жителів. Спершу більшість місцевих вітали прихід міліцій, у деяких випадках добровільно жертвуючи ресурси. Однак з часом, коли проявилася жорстока тактика цих груп, ставлення публіки до них почало псуватися. Цезар Майя, мер міста з 2001 по 2008 рік, називав їх «меншим злом». Пізніше, коли міліції виросли, Майя зловісно заявив, що зрештою вони можуть розвернутись і вкусити руку, яка їх годує.
Поступово міліції нарощували силу та вплив, потроху диверсифікуючи потоки своїх прибутків. Вони не лише наклали данину на всі види бізнесів, а й почали стягувати плату за піратське телебачення, послуги з постачання води та електрики і підключення до інтернету. Деякі групи також збирали плату з неофіційних транспортних сервісів, виселяли людей, аби звільнити землю для ріелторів, і ставали посередниками для доступу до програм соціального житла, таких як Minha Casa Minha Vida («Мій дім — моє життя»). З часом угруповання міліції також почали проникати в місцеву політику, в тому числі вибиваючи голоси погрозами.
Міліції також опинились у полі зору місцевих академіків. Ігнаціо Кано, дослідник в Університеті штату Ріо-де-Жанейро, визначає їх як нерегулярні озброєні угрупування, утворені з силовиків і мотивовані передусім отриманням ренти. Вони встановили контроль над територією, забезпечили закон та порядок і добилися певної легітимності, пропонуючи захист. Інший науковець, Мішель Міссе з Федерального університету Ріо-де-Жанейро, запропонував схоже визначення, назвавши міліції мережами мафіозного типу, котрі вимагають гроші у громадян під приводом надання захисту, користуючись політичними ресурсами, відібраними від державної монополії на насильство.
За підтримки деяких впливових політиків міліції розповсюдилися, немов лісова пожежа. Спершу вони зосереджувалися в районах Ітаньянга, Жакарепагуа та Кампо Гранде, але швидко поширились у міській агломерації та по штату. Сьогодні у контрольованих міліціями районах проживає близько двох мільйонів людей в 11 муніципалітетах агломерації Ріо-де-Жанейро. Міліції випередили банди наркоторговців як найбільш часта причина дзвінків на гарячу лінію Disque-Denúncia («Повідомити про порушення»), ставши приводом для 6475 — 65% — анонімних дзвінків про міліції/наркоторговців у 2016–2017 роках.
У травні 2008 вдача почала відвертатися від міліцій. Якщо колись їх величали хранителями громадського порядку, то тепер почали прирівнювати до тих самих угруповань наркомафії, проти яких вони начебто боролись. Парламентська комісія з розслідування виявила розмах їхньої кримінальної діяльності. У ході безпрецедентного кроку близько 220 дружинників та пов’язаних із ними політиків і бізнесменів було засуджено, також комісія видала рекомендації щодо руйнування влади міліцій в районах, де вони домінували. Але, як часто буває в Бразилії, більшість рекомендацій комісії так і не було втілено в життя.
Протидія міліціям практично вичерпувалася поліцейськими заходами, серед яких арешти та кримінальні обвинувачення лідерів десятків нелегальних угруповань у Ріо. За даними секретаря штату з громадської безпеки, з 2006 року було заарештовано щонайменше 1387 людей, пов’язаних із міліціями, серед яких двоє особливо відомих лідерів, Жероміньо та Наталіно. Частина арештів стала результатом розслідувань та операцій під керівництвом DRACO, підрозділу з розслідування організованої злочинності, та GAECO, спеціальної групи проти організованої злочинності у складі прокуратури штату.
Деякі з цих заходів проти міліцій були розкритиковані за безсистемність та навіть контрпродуктивність. Візьмемо для прикладу операцію у квітні цього року, в результаті якої було заарештовано 159 підозрюваних в участі у міліціях, які прийшли на вечірку в Санта Круз у західній зоні Ріо-де-Жанейро. У нічному рейді взяли участь більше 40 офіцерів поліції. Крім того, що лідеру міліції вдалось втекти, щонайменше 138 підозрюваних протягом кількох наступних днів відпустили через брак доказів. Ані періодичні поліцейські зачистки, ані масштабні заходи з охорони правопорядку на місцях (такі як залучення поліцейських загонів умиротворення) не змогли сповільнити поширення міліцій.
Є причини побоюватися, що проблема з міліціями може погіршитися. Засуджені у 2008 році лідери угруповань уже відсиділи свої терміни і зараз виходять із в’язниць. Деякі з них повертаються до кримінальних організацій, які стали ще могутнішими політично та економічно, ніж раніше. Розміри міліцій не тільки не зменшилися, а навпаки, з 2010 року їхній вплив поширився із 41 до більше ніж 88 районів. Є також ознаки відродження симпатії до певних міліційних угруповань з боку населення, особливо в умовах різкого падіння громадської довіри до військових та поліцейських сил штату. Правоохоронний сектор Ріо-де-Жанейро перебуває у вільному падінні: його бюджет без урахування зарплатного фонду за останні десять років зменшився практично до нуля.
Схоже також, що й міліції засвоюють деякі уроки. Більшість лідерів не женуться за політичними посадами і тримаються тихо. Разом з тим вони продовжують впливати на політичний порядок денний. Наприклад, деякі угруповання просувають на виборах своїх кандидатів. Існує жвавий ринок з отримання голосів у районах, контрольованих міліціями. Політиків часто змушують платити за можливість агітувати в підконтрольних міліціям районах. І поки поліція зайнята стримуванням таких наркоугруповань як «Червона команда», «Друзі друзів» та «Справжній третій загін», міліції продовжують розширювати свій вплив.
Хоча колись вони рішуче протистояли угрупованням наркоторговців, з часом міліції також зайнялися наркобізнесом. Спокусившись обіцянками захмарних прибутків, деякі члени міліцій співпрацюють з угрупованнями наркоторговців, у тому числі в продажу та транспортуванні наркотиків. У 2015 році поліція штату виявила партію наркотиків з логотипом великої кримінальної фракції поряд із логотипом, який використовує найбільше міліційне угруповання. Недивно, що між кримінальними групами та міліціями також почалися конфлікти за контроль над районами Праса Сека, Жордео, Каробінья, Морро до 18 та Фуба — територіями, причетними до торгівлі кокаїном.
Каральний підхід до стримування росту міліцій не спрацьовує. Тоді як обов’язковим пунктом має бути посилення можливостей таких поліцейських підрозділів, як DRACO та GAECO, більш ефективний підхід має включати в себе удар по джерелах економічної могутності міліцій. Співпрацюючи з федеральною поліцією, прокурорами та спецслужбами, сили правопорядку повинні стежати за грішми, чавлячи можливості міліцій отримувати прибутки від піратських комунальних послуг, рекетирства, вимагання і, звісно, торгівлі наркотиками. Це потребуватиме роботи спільно з комунальними сервісами, операторами кабельного телебачення та телекомунікацій, а також посилення регуляцій та перевірок і, звісно, об’єднань громадянського суспільства.
Місцевій владі також треба буде подвоїти зусилля з відновлення контролю над територіями, якщо вони хочуть ослабити хижацьку владу міліцій. Це означає надавати базові послуги маргіналізованим районам, які контролюють міліції. Відновлення соціальних зв’язків у травмованих спільнотах і побудова довіри до уряду є неодмінною умовою для ослаблення дружин. На це знадобиться час, а також тверезий план з реалістичними цілями. Але найважливіше те, що для цього потрібна буде стратегія, не обмежена самими лише репресивними методами.
Джерело: Open Democracy