Софія Масенко відстоює гідні умови праці для жінок на криворізькому руднику «Суха балка» і руйнує будь-які гендерні стереотипи. Саме такою її можна побачити у документальному відео в рамках проекту «Невидима праця». Софія відверто розповідала нам про брак гідної заробітної плати, належної техніки безпеки та, як не дивно, навіть туалету на робочому місці, де вона проводить по 8 годин на добу під землею. Ми знову зустрілися з Софією, щоб вона розповіла нам про те, як на неї та її колежанок вплинула участь у проекті «Невидима праця». Говорили про залякування з боку керівництва, небувалий відтік кадрів на «Сухій балці» та щойно встановлений довгоочікуваний туалет на шахті.
Софіє, як ваше керівництво відреагувало на відео? Чи воно його взагалі бачило?
Звісно, бачило! Ледь не одразу почався шум. Як і після мого допису у Facebook на 8 березня. Керівництво все відслідковує. Спершу вони вирішили «поспілкуватися» не зі мною, а з іншою моєю колежанкою, яка давала вам інтерв’ю. Мабуть, вони вирішили, що на неї буде легше тиснути, оскільки вона молода дівчина і не так давно працює на підприємстві. Не знаю, що там їй говорили в службі безпеки підприємства, але вона зараз дуже перелякана. Навіть боїться спілкуватися зі мною по телефону, бо думає, що телефон можуть прослуховувати. Вони змусили її написали якесь пояснення. Але пояснення чого і навіщо — зрозуміти важко.
І далі вони вирішили викликати вас?
Так. І тут почався цирк. Я відчула себе наче в радянському кіно про НКВДшників. Мені подзвонив начальник і сказав, що після зміни мене хоче бачити у себе представник служби внутрішньої безпеки підприємства у зв’язку з відео, яке вийшло. Я зібрала всі свої роздруківки запитів, заяв і законів, які в мене назбиралися за цей час, і пішла до них. У достатньо грубій формі чоловік із цієї служби почав допитуватися: «Як вони вийшли на вас? Чи ви вийшли на них?». Ці питання мені було поставлене дуже багато разів. Запитував, що це за журналісти, на кого вони працюють, кто їх найняв? Усі мої відповіді цього чоловіка не влаштовували. Він явно чекав від мене якихось сенсаційних зізнань. І що найсмішніше у цій ситуації — він навіть не хотів слухати, що я борюся за власні трудові права та гідні умови праці. Для них вірогідніше, що нас усіх хтось купив, ніж те, що я дійсно намагаюся вибороти для себе гідні умови праці.
Чи змушував він вас також писати пояснення?
Звісно, це була їхня головна мета — щоб я визнала себе у чомусь винною. Проте я відмовилася писати чи підписувати будь-що. Не мають права змушувати. Я показала свої заяви, які я писала керівництву і які були проігноровані. Я більше не вірю, що написання папірців може на щось повпливати. Коли після цілої години розмов ні про що я збиралася йти, до кабінету зайшов інший чоловік. Не представившись, він спробував підвищити на мене голос, виправдовуючи це ти, що він колишній оперативний співробітник. Я так зрозуміла, що це прийшов тепер «поганий» поліцейський. Я відмовилася з ним спілкуватися, відповідати на ті самі питання і знову вислуховувати, що я підірвала імідж підприємства.
Чи викликала до себе служба безпеки ще когось?
Наскільки я знаю, вони викликали до себе мого начальника та ще одну жінку, яка давала інтерв’ю. Проте мені відомо небагато. Знаю, що вони намагалися звинуватити мого начальника в тому, що він на моє прохання переніс мені вихідний. У їхньому розумінні саме в цей день відбувся запис, хоча запис відбувався зовсім в інший день. Також знаю, що моя колежанка теж відмовилася писати пояснювальну.
Чи вдавалося керівництво ще до якихось методів тиску?
А як без цього! До нас на публічні показові «порки» почали їздити різні начальники: начальник департаменту по підбору персоналу, замгенерального та інші люди, які навіть не вважали за потрібне представлятися.
Окрім залякувань, чи змінилася хоч якось сама ситуація на підприємстві після виходу відео?
Нам нарешті поставили туалет, який давно обіцяли. Але керівництво сказало: «Хотіли туалет? От тепер самі будете його прибирати. Ніхто вам прибиральницю наймати не буде». Це дуже не сподобалося моїм колежанкам. Розумієте, у нас на шахті принцеси не ходять в туалет. А я ходжу! І мені не соромно в цьому зізнатися.
А чи були ще якісь зрушення?
Ще й які! Але одне гірше іншого. Нам додали понаднормовий час роботи, зсилаючись на те, що ми не виконуємо план. Коли я чую, що ми не виконуємо план, то я це сприймаю як знущання. Це все рівно що казати людині в концтаборі, що вона у вазі не добирає. Як ми можемо його виконувати з печерним обладнанням і відсутністю нормальних умов праці! Проте я читаю закони і я знаю, що на підприємствах типу нашого не можна додавати понаднормові години, якщо це тільки не аварійна ситуація або ситуація стихійного лиха. Не дивлячись на це, нам уже додали дві понаднормові години до зміни. Єдиний документ, який нам показали — це ксерокопія, в легітимності якої я дуже сумніваюся. У нас усі радо вірять будь-чому, що написано на папері. У тому документі було написано, що ці дві години нам додають за погодженням із профсоюзом, проте голова НПГУ не давав своєї згоди на таке рішення.
Ви намагалися якось протидіяти цій директиві?
Я відмовилася працювати понаднормово. Вони поставили ці дві години після нічної зміни. Уявіть, що таке працювати ще дві години, коли в тебе 5 нічних змін підряд. За ці понаднормові я би отримала копійки, тому я вирішила, що моє здоров’я для мене важливіше. Людина має право відмовитися працювати в таких умовах. Вони вже знають, що зі мною краще не зв’язуватися, тому просто повісили ці зміни на когось іншого, хто мовчки буде працювати. У нас таких людей вистачає.
До речі, була ситуація, одна колежанка колись, відпрацювавши додаткову годину і отримавши за неї гроші, сказала: «Вау, вони заплатили за ту годину! А я навіть не очікувала». Мені здається, ця замальовка багато про що каже на нашому підприємстві.
Наскільки я зрозуміла з ваших слів, це не всі новини з «Сухої балки»?
Так. У якийсь момент для всіх став очевидним відтік кадрів до Польщі. Чоловіки майже всі пороз’їжджалися, а жінки ще лишаються працювати, бо всі чекають омріяної пенсії та випрацьовують для неї стаж. Якщо раніше можна було потрапити працювати на шахту лише по блату, то тепер я почала навіть бачити рекламу у транспорті, що запрошуються люди. Зараз у нас взагалі нема кому працювати, але керівництво все рівно думає, як скоротити витрати на працівників та працівниць. І ось вони вирішили собі, що треба позбутися посади підземної операторки, бо основна робота цієї людини займає лише декілька годин і полягає в натисканні важеля. Принаймні так цю роботу бачить наше керівництво, яке на шахті було лише декілька раз.
У нас відбувається сумісництво професій. Я вже виконую дві роботи: лаборантки-радіометристки третього розряду та займаюся розвантаженням рудної маси. І ось вони запропонували мені взяти третю роботу — підземної операторки. Це просто шок з точки зору техніки безпеки. Якщо з людиною відбувається нещасний випадок, я навіть не встигаю нічого зробити, бо я буду в цей момент не на місці операторки, а на розвантаженні рудної маси геть в іншому місці. Коли я запитала в начальства, як вони пропонують мені брати такий гріх на душу, то вони посміялися і сказали, що в нас такого ніколи не було. Але ми всі чудово знаємо про ті нещасні випадки, які були у нас на підприємстві і які керівництво намагається замовчувати.
Ви казали, що вже поєднуєте дві професії. Вони були також розділені, або вони вже були суміщені, коли ви прийшли на підприємство?
Для мене це окреме болюче питання. Коли я прийшла на підприємство, я дійсно підписувала договір, де я погоджуюся виконувати ці два типи робіт за певну плату. Через деякий час у нас почали набирати окремо чоловіків на розвантаження рудної маси. Оскільки чоловіки не погоджувалися йти на таку мізерну платню, то ставку підняли і набрали певну кількість людей. І зараз така ситуація, що я за дві суміщених професії отримую стільки ж, скільки хлопці на одній лише розгрузці рудної маси. Я намагалася про це розмовляти з керівництвом, проте мені відповіли, що я сама підписала тоді договір і не можу вимагати більшого.
Чи шкодуєте ви, що прийняли участь у проекті «Невидима праця»?
Ні, мені нема про що шкодувати. Всі ці НКВДшні штучки мене навіть повеселили.
Які у вас плани на майбутнє, зважаючи на всю ситуацію, яка зараз на «Сухій балці»?
Я зрозуміла, що закон мене не захищає. Все вище описане — це не лише проблема підприємства, це і проблема нашого трудового законодавства. Я давно вже думаю піти з цієї роботи. Адже на пенсію я ще більше собі не зароблю, а здоров’я в мене одне. У нас жінки убиваються на шахтах заради пенсії. І навіть продовжують працювати після того, як випрацювали 7,5 років стажу. Це відбувається тому, що в нашому місті дуже важко знайти собі роботу, якщо ти жінка за 40. Я намагалася собі знайти роботу і влаштувалася в магазин із продажу будівельних матеріалів. Там працювали такі ж жіночки, як я. На випробувальному терміні я побачила, що власник просто нахабно на нас наварюється, бо ці жінки готові працювати навіть за найменшу платню. За годину в цьому магазині я отримувала менше, ніж я беру за вигул собак, а за годину вигулу собак я беру 30 грн. Я запитала в тих жінок, чому вони продовжують на нього працювати. Вони відповіли мені: «Нам же потрібно хоч десь працювати: ми непотрібні ніде в свої 50 років, бо ми вже не такі молоді і гарні». Кривий Ріг зараз мені нагадує Алчевськ: місто вимирає. Зараз воно неначе в агонії. Керівництво підприємства тримає нас за дурнів, а ми такими, судячи з усього, і є.
Текст опублікований у рамках журналістського проекту «Невидима праця». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.
