Переклад: Юрій Черната

У 2016 році Франція ухвалила закон про «криміналізацію клієнта», ставши черговою країною, яка запровадила «шведську модель» регулювання проституції. Ця модель передбачає відміну покарання для секс-робітниць, але не для клієнтів. Керуючись ідеєю про «боротьбу з попитом», новий закон зміщує покарання з секс-працівниць на клієнтів, яким тепер загрожує штраф за купівлю секс-послуг. Прихильниці шведської моделі стверджують, що така політика є найбезпечнішою для жінок у проституції, адже дає їм змогу вийти з секс-роботи. Але французькі секс-робітниці іншої думки. На їхню думку, новий закон робить їхнє становище вразливішим і небезпечнішим. Редакція Політичної критики вважає проституцію складним явищем і розуміє прихильниць «шведської моделі», котрі хочуть викорінити проституцію. Тим не менш, нам хотілося б також внести деякі критичні моменти у дискусію щодо цієї моделі регулювання проституції. Що ж кажуть французькі секс-робітниці про «шведську модель» та чому вони вважають державу й новий закон винними у смерті своєї колеги читайте у перекладі Юрія Чернати.

Група трансгендерних секс-працівниць, які працюють у Булонському лісі (парку в західній частині Парижа), мала клич на випадок, коли котрійсь із них потрібна допомога. «¡Todas!» — кричали вони. «Усі!»

Цей крик про допомогу латиноамериканські секс-працівниці знали аж надто добре, і вони почули його одної ночі в середині серпня, коли 36-річну перуанку Ванесу Кампос, котра працювала в цьому районі, застрелили злодії під час спроби пограбувати її клієнта, який вижив.

«Так померти в кущах — що це за життя», — скаржилася Джуліана, 38-річна перуанка, яка не назвала свого прізвища через побоювання за власну безпеку. Разом з іншими, хто працювали в парку тієї ночі, вона кинулася на допомогу, проте звуки пострілів змусили їх тікати.

Для багатьох секс-працівниць у Франції смерть Ванеси Кампос — доказ дедалі серйозніших небезпек, із котрими вони стикаються відтоді, як у квітні 2016 року парламент прийняв закон, за яким покаранню підлягають ті, хто платить за секс, а не ті, хто його надає.

Клієнтам секс-працівниць тепер загрожують штрафи до 1500 євро. За даними міністерства внутрішніх справ, наразі було оштрафовано близько 2800 людей.

Закон, прийнятий під час правління попереднього президента Франсуа Олланда, мав на меті завадити проституції, підвищивши при цьому безпеку секс-працівниць. Натомість, скаржаться багато з них, їхнє становище стало значно небезпечнішим.

«Ванесу вбили, держава — співучасник», — скандували учасниці протесту 22 вересня в Парижі, які прийшли вшанувати пам’ять Кампос.

За словами секс-працівниць, однією з причин дедалі більшої незахищеності від насильства є те, що тепер клієнти вимагають, аби секс відбувався подалі від людей, де меншою є ймовірність зустріти поліцейський патруль.

Місце вбивства Ванеси Кампос у Булонському лісі

«Тепер дівчата змушені ховатися й обіцяти клієнтам, що поліція їх не знайде, — каже Джованна Рінкон, колишня секс-працівниця та трансгендерна активістка, яка очолює організацію Acceptess-Transgenres. — Сьогодні вони працюють в місцях, куди ми, стара гвардія, яка працювала в Булонському лісі, навіть не сунулися б».

За оцінками уряду, у Франції зараз налічується близько 30 тисяч секс-працівниць, 93% з яких — іноземні громадянки. Ванеса Кампос входила до групи трансгендерних секс-працівниць із Латинської Америки, котра з’явилася в Булонському лісі протягом двох останніх років, і її колежанки стверджують, що ізольованість місця, де вона працювала, зробила Ванесу легкою мішенню для групи грабіжників, котрі вже не раз нападали на них та їхніх клієнтів.

У справі Ванеси Кампос було висунуто обвинувачення у вбивстві та пограбуванні п’ятьом людям.

Дехто вважає, що її смерть продемонструвала, наскільки мало уваги приділяється насильству над секс-працівницями.

«Політичний клас і далі мовчить, — написав після її загибелі Тьєрі Шаффаузер, голова французької профспілки секс-працівниць Strass. — Наші смерті зробили чимось нормальним. Секс-працівниця, яка помирає — ніби людина, яку вбивають в комп’ютерній грі. Вона не має значення».

За даними опитування 583 секс-працівниць, проведеного цього року для Médecins du Monde та інших неурядових організацій, 42% французьких секс-працівниць стверджують, що з часу прийняття закону вони набагато сильніше ризикують постраждати від насильства.

«Вони мають набагато менше контролю над своїми умовами роботи, оскільки після прийняття нового закону зменшилася кількість клієнтів, — підсумовують результати свого дослідження його авторки. — Клієнти почуваються більше вправі диктувати свої умови», сприймаючи себе як сторону, яка несе легальні ризики.

У місті Нант на заході країни секс-працівниці, опитані для дослідження, сказали, що змушені тепер погоджуватися на клієнтів, котрих раніше заносили в чорний список. У портовому місті Марсель деякі з опитаних розповіли, що працюють у темряві будівельних труб, аби знизити шанси, що їхніх клієнтів спіймають. 38% опитаних заявили, що їм стає все складніше домогтися використання презервативів.

У 1999 році Швеція стала першою країною, яка почала переслідувати клієнтів, а не секс-працівниць. Відтоді так звану «шведську модель» впровадили в низці країн, зокрема в Канаді, Ісландії, Ірландії та Норвегії.

Таку політику також називають законами «ліквідації попиту», і вона задумана як щось середнє між країнами на кшталт Нідерландів та Нової Зеландії, котрі легалізували  купівлю та продаж сексу, й тими, які карають секс-працівниць та їхніх клієнтів, як у більшості штатів США (це твердження не є фактологічно вірним, адже Нідерланди та Нова Зеландія мають різні підходи до регулювання секс-роботи: Нідерланди легалізували проституцію, тоді як Нова Зеландія її декриміналізувала — прим. ред.).

Шаффаузер із об’єднання Strass виступає за декриміналізацію проституції як для тих, хто купує, так і тих, хто продає секс-послуги, вважаючи це єдиним способом захистити секс-працівниць від насильства, згвалтувань та торгівлі людьми.

Марш у Парижі на честь вбитої Ванеси Кампос

П’ять французьких секс-працівниць спільно з дев’ятьма організаціями подали до Державної Ради — вищого адміністративного суду Франції — запит на перевірку конституційності закону проти проституції. На їхню думку, закон порушує права секс-працівниць, а до того ж зменшує їхній заробіток і змушує працювати у більш небезпечних умовах та місцях.

Для тих, хто виступав проти нового закону, наслідки його прийняття не стали несподіванкою. «З досвіду інших країн ми знали, що клієнти боятимуться, — каже Естер Бенбасса, сенаторка, яка виступала проти закону, — що секс-працівниці зіткнуться з жорсткішими умовами, що вони змушені будуть ховатися».

«На жаль, ця перуанська секс-працівниця дорого за це заплатила», — додала вона, маючи на увазі Кампос.

Її погляди не поділяє Клер Кюде, речниця Mouvement du Nid — групи, яка хоче покласти край проституції і котра була однією з перших, хто підтримав закон. «Проституція — це небезпечна та насильницька діяльність, і закон про проституцію у Франції надає інструменти захисту, — каже вона. — Він жодною мірою не спричиняє поширення насильства напряму».

Після загибелі Кампос Марлен Ш’яппа, держсекретар з питань гендерної рівності, доручила двом урядовим організаціям розробити кроки, що допоможуть знизити рівень насильства щодо секс-працівниць. У короткій заяві у Twitter вона засудила всі форми сексуального насильства, але про закон не згадувала.

Ш’яппа відмовилась від коментарів.

Прихильниці закону стверджують, що покарання клієнтів та зниження попиту допоможуть зменшити масштаби проституції.

Закон також передбачає компенсації для тих, хто хоче покинути секс-бізнес, а незадокументованим іноземним громадянам за деяких умов можуть надати шестимісячний дозвіл на проживання. Уряд сподівався до 2018 року допомогти 600 секс-працівниць змінити сферу діяльності, але за даними урядового підрозділу з гендерної рівності, станом на минулу весну до програми записались лише 55 людей.

Деякі секс-працівниці пояснюють, що виплат —  а це 330 євро щомісяця — замало, аби звести кінці з кінцями. Дослідження Médecins du Monde також виявило, що 61% секс-працівниць взагалі не знали про цю програму, і лише 26 відсотків із тих, хто про неї знали, збиралися записатись.

На думку Шаффаузера, політика «ліквідації попиту», котра розглядає усіх секс-працівниць як жертв, погіршує ситуацію, прирівнюючи проституцію до торгівлі людьми. Хоча він визнає, що багато людей були втягнуті в проституцію силою, але при цьому наголошує, що є багато інших, включно з ним, котрі просто хочуть продовжувати працювати.

«Влада помилково вважає усю секс-роботу формою насильства і відмовляється нас слухати, якщо ми не плануємо покинути проституцію, — сказав він у інтерв’ю. — Тим часом рівень насильства в секс-роботі зростає, і вони кажуть, мовляв, дивіться, секс-робота є насильницькою. Це замкнуте коло».

Джерело: The New York Times

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.