Переклала Руслана Козієнко

Після початку громадянської війни у Сирії та відведення збройних сил сирійського уряду із Західного Курдистану курдський народ цього регіону отримав унікальну можливість ствердити свою автономію. Попри загрозу вторгнення Ісламської Держави з Іраку та перетікання війни в Сирії на курдські території курдський революційний рух майже відразу оголосив верховенство нових інститутів самоврядування — політичної моделі, відомої як «демократичний конфедералізм»[1], метою якої є забезпечення демократичного самоуправління суспільства без держави.

Однією з першорядних потреб після створення інститутів самоврядування став новий тип освіти. Не те щоб населення Західного Курдистану було неосвіченим: показники закінчення середньої школи там були і лишаються дуже високими, як дізналися я та решта академічної делегації протягом нашого візиту. Але освіта має вирішальне значення для створення революційної культури, необхідної для процвітання нових інституцій. Це питання стосується не лише дітей та молоді, але й дорослих і навіть літніх людей.

Як пояснив нам Алдар Хеліл (Aldar Xelîl), член ради Руху за демократичне суспільство (Tev-Dem) — політичної коаліції, що управляє автономним регіоном Рожава — політичний проект Рожави «передбачає не лише зміну режиму, але й створення способу мислення, який доніс би революцію до суспільства. Це революція для суспільства». Із цим погоджується і Дорін Акіф (Dorîn Akîf), яка викладає у двох академіях Рожави: «Сприйняття треба змінити, — каже вона, — адже спосіб мислення є надзвичайно важливим для нашої революції. Освіта для нас вирішальна».

Перше питання, з яким довелося стикнутися революції, — це мова викладання. Протягом чотирьох десятиліть панування режиму Ассада курдські діти мусили вчити арабську, яка була мовою освіти. Курдську було заборонено використовувати в громадському житті, її викладання було незаконним і могло бути покаране ув’язненням чи навіть тортурами. Тож коли сирійські курди взяли свої спільноти у власні руки, вони одразу ж зробили курдську мовою викладання. Першим таким навчальним закладом стала школа Ехіда Февзі (Еhîd Fewzî) в окрузі Ефрін, а потім з’явилося по одній школі в округах Кобане та Джизіре. Станом на серпень 2014 року лише в Джизіре було 670 шкіл, де 3000 вчителів викладали курси курдською мовою близько 49 тисячам студентів.

Месопотамська академія в Камішло

На початку грудня наша делегація відвідала перший і єдиний вищий навчальний заклад Рожави — Месопотамську академію суспільних наук у місті Камішло[2]. За часів режиму Ассада такі заклади на курдських територіях були заборонені, тод академія, відкрившись у вересні 2014 року, досі перебуває на стадії формування. Навчання та обговорення відбуваються переважно курдською мовою, хоча джерела часто арабомовні, адже багато основних текстів іще не перекладені.

Одна з проблем, із якою, за словами кількох членів адміністрації, зіткнулася академія, полягає у тому, що жителі Північно-Східної Сирії переконані: щоб отримати хорошу освіту, необхідно поїхати за кордон. «Ми прагнемо це змінити, — каже один із викладачів. — Ми не хочемо, щоб у людей було почуття меншовартості через те, де вони живуть. Близький Схід володіє величезним обсягом знань та мудрості, і ми намагаємося їх відкрити. Багато подій в історії відбувалися саме тут».

Тутешній навчальний рік складається з триместрів, кожен із яких триває від трьох до чотирьох місяців: кожен предмет просувається від загального огляду тематики до спеціалізації і завершується іспитовими проектами. Навчальна програма охоплює переважно історію та соціологію.

Чому саме ці предмети? Нам відповіли, що саме вони мають вирішальне значення. Під час режиму Асада «наше існування [як курдів] ставили під питання. Ми намагаємося показати, що ми існуємо і вже багато чим пожертвували на цьому шляху… Ми вважаємо себе частиною історії, її суб’єктами». Викладання спрямоване на те, щоб «відкрити історії народів, існування яких заперечували… щоб витворити нове життя і подолати роки та століття нав’язаного людям поневолення думки». Зрештою метою навчання тут є «написання нової історії».

Навчальна програма з соціології займає критичну позицію щодо позитивізму ХХ століття, натомість прагне розвивати нову, альтернативну соціальну науку ХХІ століття — те, що Абдулла Оджалан, ув’язнений лідер Робітничої партії Курдистану (РКК), називає «соціологією свободи». Для своїх випускних проектів студенти обирають конкретні соціальні проблеми, досліджують їх і пишуть дипломні роботи, присвячені способам їх вирішення. Тож навчання тут не лише інтелектуальне, а й практичне, а також покликане служити суспільному благу.

Справді, суть освіти у Рожаві — не можливість «побудувати кар’єру і розбагатіти». Академія радше навчає студентів «поставити перед собою питання, як збагатити суспільство». Аналогічним чином академія прагне не так розвивати професіоналізм, як виховувати всебічно розвинутих особистостей. «Ми вважаємо, що люди — це організми, які неможливо розрізати на частини відповідно до різних наук, — коментує один із викладачів. — Можна бути письменником чи поетом і одночасно цікавитися економікою, адже людські істоти є частиною життя в цілому».

На відміну від традиційних західних підходів до освіти, педагогіка академії відкидає односторонню передачу фактів. Насправді вчителі та студенти тут не є чітко відокремленими. Викладачі навчаються від студентів і навпаки; в ідеалі інтресуб’єктивний дискурс має підводити їх до спільних висновків.

Так само викладачі не обов’язково мають бути фахівцями — вони можуть бути людьми, чий життєвий досвід відкрив їм шляхи розуміння, якими вони можуть поділитися. Наприклад, один із учителів раз на тиждень переповідає народні казки. «Ми прагнемо, щоб викладачі допомогли нам зрозуміти сенс життя, — сказали нам. — Ми зосереджуємося на наданні сенсу речам, вмінні не лише аналізувати, а й тлумачити та коментувати».

Студенти складають іспити, але ці іспити не оцінюють знання, вони «більше подібні до нагадувань чи діалогів». Викладачі також підлягають оцінюванню з боку учнів. Студент може сказати: «Ви не пояснили це достатньо добре». І вчитель, якому адресовано критику, має обговорювати цю проблему зі студентом, аж поки вони обоє не відчують, що зрозуміли один одного.

Академія «Єкітія стар» у Римелані

Жіноча Академія «Єкітія стар»[3] у місті Римелан розвиває навчальний підхід Месопотамської академії ще далі. Наша делегація на початку грудня відвідала і її теж.

Заснована у 2012 році, Академія «Єкітія стар» має на меті давати освіту жіночим революційним кадрам, тому природно, що наголос на ідеології тут виражений більше. Як зазначила викладачка Дорін Акіф, протягом останніх тридцяти років жінки брали участь у курдському визвольному русі спочатку як бійці, а згодом як членкині жіночих організацій. Три роки тому курдські жінки створили jineolojî[4] або «жіночу науку», яку вони вважають кульмінацією цього багаторічного досвіду.

В академії у Римелані студенти спочатку проходять загальний огляд jineolojî — «того знання, яке було вкрадене у жінок» і яке жінки можуть нині повернути. «Ми намагаємося подолати небуття жінок в історії, зрозуміти, як уявлення творяться та відтворюються в наявних суспільних відносинах, а тоді ми виробляємо власне розуміння. Ми хочемо встановити правдиве тлумачення історії, досліджуючи роль жінок, роблячи їх видимими в історії».

Jineolojî, говорить Дорін Акіф, розглядає жінок як «головних дійових осіб економіки, а економіку — як основну діяльність жінок… Капіталістична сучасність визначає економіку як основну відповідальність чоловіків. Але ми з цим не згодні, адже завжди і всюди саме жінки є головними діячками в економіці». Саме через цю базову суперечність, на думку Дорін Акіф, капіталістичну сучасність рано чи пізно буде подолано.

Спосіб, у який люди тлумачать історію, впливає на їхні дії, а тому «ми говоримо про дошумерську суспільну організацію. Також звертаємо увагу на те, як історично виникає держава, як формується поняття про неї», — додає Акіф. Але влада і держава — це не одне й те саме. «Влада — всюди, а держава — ні. Влада може діяти різними способами». Наприклад, влада наявна у низовій демократії, яка не має нічого спільного з державою.

З точки зору «жіночої науки», жінки є демократичними за самою своєю суттю. В Академії «Єкітія стар» студенткам (серед яких усе ще переважно жінки) викладають основи громадянського суспільства в Рожаві. «Ми вивчаємо політичні механізми: жіночі парламенти, жіночі громади, а також звичайні [змішані] парламенти, звичайні громади, парламенти районів. Тут у Рожаві ми завжди маємо як змішані парламенти, так і виключно жіночі. У змішаних представництво жінок становить 40%; окрім цього, завжди є спільне головування, щоб забезпечити рівність».

Студентів обох академій — як Месопотамської, так і «Єкітія стар» — вчать бачити у собі громадян, що мають «силу обговорювати і створювати… Тут немає вчителів та учнів. Навчання засноване на обміні досвідом». Вік студентів варіюється — тут є як підлітки, так і прабабусі. «Деякі з них уже закінчили університети, інші неписьменні. Але кожна має досвід, правду у своєму житті, а будь-який досвід має для нас вирішальне значення… Літня жінка має досвід. Вісімнадцятилітня жінка — це енергія, нове покоління, що представляє майбутнє».

Щоразу навчальна програма завершується зборами, що називаються «платформою». Тут кожна студентка встає і розповідає про те, у який спосіб вона збирається докластися до демократії Рожави. Чи планує вона приєднатися до певної організації чи до Жіночих загонів оборони (YPJ), чи братиме участь у жіночій раді? Яку відповідальність вона готова на себе взяти?

Ми запитали Дорін про гендерну освіту в академії (слова «гендер» немає у курдській мові). «Ми мріємо про те, — відповіла вона, — що жіноча участь у побудові суспільства змінить чоловіків, і з’явиться новий вид маскулінності. Поняття «чоловік» і «жінка» не біологічні, — ми проти цього. Ми визначаємо гендер як маскулінний, а маскулінність — у зв’язку з владою та гегемонією. Звісно, ми вважаємо, що гендер є соціально сконструйованим».

Окрім цього, Дорін пояснила, що «жіноча проблема» — це справа не лише жінок: «Вона вбудована у саме суспільство, тож питання виключення жінок є проблемою всього суспільства. А тому ми маємо переозначити жінок, життя, суспільство — комплексно і одночасно. Адже питання жіночої свободи — це питання свободи всього суспільства».

Далі вона процитувала вираз Абдулли Оджалана, який уже став гаслом: «Вбити чоловіка», — що означає, що «маскулінний чоловік має змінитися». Таким самим чином, сказала Дорін, треба вбити й жіночу колонізовану суб’єктність, тобто фемінність. Соціальні амбіції, які втілює академія, полягають у тому, щоб подолати домінування та гегемонію і «створити рівноправне життя разом».

Примітки:

[1] Так званий державний політичний режим без держави. За словами Абдулли Оджалана, лідера Робітничої партії Курдистану, демократичний конфедералізм — це політична система лібертарного соціалізму, «відкрита до інших політичних груп та об’єднань. Гнучка, мультикультурна, антимонопольна і орієнтована на консенсус». — Прим. перекл.

[2] Камішло (Qamişlo‎) — адміністративний центр округу Джизіре. Прим. перекл.

[3] Yekîtiya Star — курдська назва для Зіркового об’єднання жінок, жіночої організації в Рожаві. Прим. перекл.

[4] Назва, за словами Фіген Арас (активістки, що працює над проектом нової науки), етимологічно пов’язана не лише зі словом jin (жінка), а й зі словом jiyan (життя)Прим. перекл.

Читайте також:

Индустриализация Рожавы происходит на коммунальных принципах

Дафна Рачок. По дороге в Курдистан: старые и новые нравы

Іван Шматко. Не забувайте про цих людей

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.